План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу в Біленьківському ліцеї "Лідер" у 2023-2024н.р.
Дитячі самогубства: “червоні прапорці”, на які варто звернути увагу дорослим та шляхи допомоги дітям і підліткам
Різка зміна поведінки, порушення сну та режиму харчування, усамітнення, байдужість, безпідставна агресія, розмови про відсутність сенсу життя… Ці та інші ознаки можуть бути першими червоними прапорцями пригніченого стану дитини.
“ТОЧКА ВІДЛІКУ – ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ, З ЯКОЮ НЕМАЄ З КИМ ПОДІЛИТИСЯ”
Дитячі самогубства, як і, власне, дорослі, – це крик про відчай, безпорадність та допомогу. Такі дії можуть означати, що людина потрапила в скрутну ситуацію, з якої не бачить іншого виходу, або має проблеми, які не може вирішити в інший спосіб, наголошують психологи.
Однак у випадку з дітьми додається ще й те, що вони мають менше можливостей впливу на розв’язання проблем. Якщо дорослі можуть впливати на ситуації різними способами, бо вони автономні, незалежні фінансово, емоційно, психологічно достатні, щоби дати собі раду, то діти не мають такого арсеналу можливостей. Тому вони можуть мати глибше відчуття безпомічності та безпорадності.
“Найчастіше дитячі самогубства стаються в підлітковому віці, коли організм дитини переживає одну з найбільших фізично-психологічних трансформацій. У цей час лише формується префронтальна кора, яка відповідає за усвідомлення, розуміння своїх емоцій, відбуваються гормональні зміни, що роблять дитину більш вразливою, чутливою, дратівливою тощо. Тому в цей період досить важливо, аби поруч були дорослі, з якими можна поділитися своїми переживаннями та які можуть пояснити, що ці зміни організму нормальні й не варто нічого боятися”.
Точкою відліку є виникнення проблеми (навіть якщо на думку дорослих вона “нікчемна”) і із цією проблемою немає куди або до кого звернутися.
Основними чинниками, які потребують підвищеної уваги дорослих до дитини, є такі:
втрата рідних, друзів, домашнього улюбленця;
булінг (кібербулінг) вдома та в школі;
байдуже ставлення, складна ситуація в родині;
нерозділене кохання;
копіювання або наслідування кумирів;
відчуття солідарності та єднання з певною групою;
отримані травми (емоційні, фізичні, сексуальні);
емоційні переживання через невдачі в різних аспектах;
фінансові труднощі або навпаки – достаток та вседозволеність у родині;
панічні розлади, депресивний стан;
досвід вживання будь-яких засобів або ліків, що мають вплив на психіку;
попередні спроби суїциду;
доступність певних засобів (психоактивні речовини, ліки, алкоголь, зброя);
психічні захворювання або розлади.
Психологи також звертають увагу й на вплив війни, яка легалізує агресію, поляризує світ на життя і смерть, добро і зло. А самогубство – це теж агресія, але яка спрямована на самого себе.
Крім цього, через повітряні тривоги, які нерідко бувають вночі, діти не мають якісного сну, а це теж один із чинників, який впливає на самопочуття й активність людини. Тож варто дбати й про базові потреби дитини, як-от сон та їжа.
Як же можна розпізнати пригнічений стан дитини та виявити, що в неї є суїцидальні думки?
За словами психологів, на це можуть вказувати такі ознаки:
різка зміна поведінки;
безпідставна агресія, дитина закривається в собі, віддаляється від друзів, батьків, вчителів;
частіше усамітнюється або навпаки;
занадто байдуже реагує на все;
змінюються харчові уподобання, звички, відмовляється від улюблених страв та напоїв;
зміни та порушення сну;
намагання залагодити “минулі образи”, просити пробачення;
роздає улюблені речі друзям;
відмовляється від улюбленого хобі, занять;
цікавиться тематикою смерті, ставить неоднозначні питання філософського змісту, веде розмови про відсутність сенсу життя та його нікчемність;
змінюються малюнки, контент для перегляду, музичні вподобання, байдужість до свого вигляду, вибір одягу темних кольорів;
сліди самопошкодження на різних ділянках тіла;
дитина частіше плаче чи сумна, без настрою;
обговорюється тема суїциду або його спроби;
можуть з’являтися розмови про планування суїциду.
ЯК (ФЕЙКОВІ ТА РЕАЛЬНІ) НОВИНИ Й СОЦМЕРЕЖІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ДІТЕЙ
Певний вплив на дітей можуть мати й соцмережі та різні недостовірні джерела інформації.
Коли підлітки бачать, що темі самогубства приділяється багато уваги суспільства, то це певною мірою може спонукати їх до таких думок чи дій.
“Зараз діти все більше проводять час у ґаджетах. Деякі дорослі не вважають за потрібне обмежувати чи фільтрувати контент, який переглядає дитина. Але відстань від дійсно пізнавального й цікавого контенту до якогось загрозливого або неприйнятного відповідно до віку дитини – просто на відстані одного кліку”.
Варто звернути увагу й на достовірність такого контенту. У жовтні 2023 року серед новин про дитячі самогубства були як правдиві, так і фейкові. У створення таких фейків може бути багато цілей.
“Серед мотивів – збільшення кількості підписників на недобросовісних телеграм-каналах та хайпування на таких темах на сторінках деяких блогерів. Ці теми зачіпають страх батьків за своїх дітей. Тому вони активно читають та поширюють ці новини, що, власне, і було ціллю. На жаль, щоби отримати аудиторію, не всі думають про наслідки та про те, як ці новини впливають на дітей, батьків та як це розхитує суспільство”, – додала медіаекспертка.
Також, якщо такі новини були справді правдивими й стали публічними, до подальшого поширення інформації та її впливу можуть докладатися і російські спецслужби. Усе для того, аби розхитати суспільство та створити паніку, але таке розхитування може бути й внутрішнім (заради хайпу, грошей, політики тощо).
Хоча, як пише Укрінформ, дитячі суїциди, які сталися останнім часом, не пов’язують із впливом соціальних мереж або ворожих спецслужб, втім, батькам однаково варто уважно ставитися до того, яку інформацію споживають вони самі та їхні діти.
Варто перевіряти, де саме ви читаєте цю інформацію, що це за джерело та кому такий тип інформації може бути вигідний. Також одним із головних критеріїв, чи варто довіряти тому чи тому джерелу, є анонімність.
“Якщо ви бачите, що якусь сенсаційну інформацію поширили на анонімних телеграм-каналах, то з великою ймовірністю вона не буде достовірною. Тоді інформацію варто перевірити в офіційних джерелах або в об’єктивних медіа”, – додають експерти .
За словами Оксани, поки ми не почистимо своє інформаційне поле від анонімних та неперевірених джерел інформації, доти будемо ставати жертвами такого розхитування суспільства.
“Звісно, у випадку з дітьми проста заборона на користування ґаджетами не подіє. Тому варто проводити додаткові розмови про те, який контент не варто переглядати й чому, пояснювати, що не завжди те, що вони бачать у соцмережах, відповідає дійсності й за цією призмою “успішного успіху” також ховаються невдачі, десятки перезнятих дублів та зроблених помилок”.
Щоби більше дізнатися про те, які небезпеки чекають нас в YouTube, TikTok, медіа, Вікіпедії, Telegram, Facebook, та як про це говорити з дітьми, радимо переглянути сімейний курс з інформаційної гігієни на YouTube-каналі “Як не стати овочем”.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО В ДИТИНИ ВИНИКАЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ ТА ЗМІНИЛАСЯ ПОВЕДІНКА
Якщо батьки, вчителі, знайомі помітили ознаки пригніченого стану в дитини, то це сигнал, що варто бути уважнішими до неї та її потреб.
Одним із перших кроків є довірлива розмова, без критики та осуду. Не варто поглиблювати розпач і безнадію, натомість – шукати конструктивні способи дізнатися, що саме дитина хоче від оточення, із чим вона не справляється, у чому потребує допомоги.
“Наголошуєм, що не варто змішувати ролі й ставати психологами для дітей без відповідної кваліфікації. Якщо відчуваєте, що не готові до відвертої розмови, не знаєте, як говорити з дитиною на тему суїциду, то краще нехай цю розмову проведе кваліфікований спеціаліст, як-от шкільний психолог”.
Якщо ж вдалося налаштувати дитину на відверту розмову, то варто пам’ятати, чого не можна казати чи робити:
не можна висміювати, заохочувати, маніпулювати – “та тобі слабо”, “не говори дурниць”, “що ти там можеш” (бо підліток зробить “на зло”);
розповідати в деталях та подробицях про спроби інших людей у скоєнні самогубств;
тиснути на сумління, піклування про рідних, читати мораль, використовувати сарказм, ігнорувати, знецінювати або недооцінювати наміри.
Що робити натомість?
Насамперед потрібно врахувати особливості розвитку кожної дитини. Усі діти різні й темпи розвитку та засвоєння інформації у всіх теж різні. Так, є речі, які можна визначати в середньому, але не варто очікувати від дитини те, що у її віці частіше нереально, ніж ймовірно;
саму розмову радимо вести максимально спокійно, стабільно, врівноважено, не байдуже, з повагою до емоцій та думок дитини. Адже діти переймають емоції дорослих, тож якщо розмова буде спокійною, то й у дітей зменшиться психоемоційна напруга та тиск;
також, якщо ви хочете, щоби дитина вела з вами довірливу розмову, то і вам самим потрібно ділитися з нею своїми емоціями, почуттями й досвідом. Наприклад, підліткам можна розповісти, що свого часу ви теж переживали підлітковий період і розумієте, як часом це може бути складно.
Можна використати й такі фрази:
Мені дуже шкода, що ти зараз маєш такий досвід і в тебе, як тобі здається, немає тих людей, на підтримку яких ти розраховуєш. Але є я. Якщо ти мені довіришся, я спробую тобі допомогти, адже я теж був/ла підлітком.
Я знаю, як це, коли тобі здається, що тебе не бачать, не чують, не готові тобі допомагати. Але як добре, що ти зі мною поспілкувався/лася. Подумаймо разом, як ми можемо цю ситуацію змінити.
Наприклад, у мене є хобі (назвати). Коли я це роблю, то заспокоююсь. Спробуймо разом.
Варто змістити фокус із того, що все погано, життя закінчене, на те, що є багато варіантів і зараз маємо можливість повернутися назад, зрозуміти, що тобі не подобається і спробувати змінити це за підтримки дорослих. Варто підкреслювати потенціал.
Також важливо запитувати думку дітей. Тут допоможуть такі питання: що ми можемо для тебе зробити? Як ми можемо тобі допомогти? З ким ще ми можемо про це поговорити? Які можливі шляхи розв’язання проблеми ти бачиш?;
варто розповідати дітям, що помилки – це нормально і краще їх сприймати як досвід. Можна згадати про те, що всі ми колись були маленькими й не вміли ходити. Перед тим, як опанувати це, ми багато падали й знову вставали – спочатку вчилися впевнено стояти, а потім і ходити;
пояснювати, що дорослішання це, звісно, про відповідальність, але цього не варто лякатися. Адже часто діти та підлітки від постійного тиску та обов’язків дорослого світу бояться дорослішати. Натомість краще наголошувати на можливостях. Наприклад, вміння готувати, можливо, зараз тобі не стане в пригоді, але це класна опція, щоб навчитися готувати те, що тобі до смаку, а не те, що смакує твоїм батькам;
з підлітками варто проговорювати, що мати сумніви, вагання, відчуття самотності – нормально. Ми так стаємо мудрішими, через засвоєння нового та пошук відповідей. І деколи варто зупинитися та усамітнитись, щоби почути себе, свої думки, свої бажання та просто помріяти;
нормально – шукати підтримки або поради. Прохання про допомогу – це не прояв слабкості, а готовність почути про інший досвід та інші рішення, прийняти допомогу в певних ситуаціях;
варто час від часу проговорювати з дитиною, до кого вона може звернутися в скрутній ситуації (батьки, вчителі, друзі, викладачі додаткових секцій, близькі родичі).
Розмови про самогубство в умовах нагнітання інформації в медіа радимо починати лише з тією категорією дітей, якої стосуються новини. Тобто немає потреби просто приходити розповідати про це дітям, які нічого спільного із цією темою не мають і не є в групі ризику. Однак не зайвим буде час від часу нагадувати їм про способи психогігієни.
Тема самогубств – це не та тема, яка масово пояснена, і вона доволі табуйована, відділена від нашого щоденного спілкування. Тож та версія, якою можуть послуговуватися підлітки з певною романтизацією та героїзацією вчинку, може далеко відрізнятися від реальності.
Тому розмова з підлітками має бути про реальні речі. Насправді суїциди є порушенням нормальної психологічної діяльності людини. І після незавершених суїцидів, наприклад, люди потрапляють до психіатричних лікарень, де проходять лікування. Тобто, забравши героїку, усе виглядає не так уже й романтично.
Також, такі розмови з підлітками не варто проводити у формі монотонної лекції, натомість краще використовувати інтерактивні методи, дозволяти дітям висловлювати свою думку, наводити контраргументи, проводити дискусії. Усе це активує їхню психіку і спонукає до аналізу причинно-наслідкових зв’язків. Тобто критичне мислення, власні роздуми, аналіз і є тією профілактикою.
З дітьми молодшого віку немає потреби проводити такі розмови про самогубство, бо в силу свого розвитку вони можуть не сприйняти інформацію цілісно. Якщо ж дитина десь почула інформацію про самогубство й питає, чому людина так вчинила, то можна відповісти:
“Це дуже прикро. Мабуть, в оточенні не було близьких людей, з якими людина могла поділитися своїми проблемами та попросити про допомогу. А що ти про це думаєш? (запитуючи думку дитини, ми також можемо визначити, що вона знає про цю тему, що ще варто проговорити)”.
Потім наголосити, що вона завжди може звернутися по допомогу до дорослих та рідних (перерахувати, хто це може бути у вашому випадку).
Саме небайдужість, присутність, підтримка, готовність слухати та звичайне душевне тепло дадуть змогу почути дитину та допомогти їй.
Якщо ж після розмов ви не спостерігаєте змін на краще, варто звернутися до фахівців-психіатрів. Лікування є конфіденційним, тому дитині не варто хвилюватися, що про це хтось може дізнатися.
Також можна розказати дітям, що є гарячі лінії психологічної підтримки, де також анонімно надають допомогу. За потреби, розмістити контакти на видному місці:
Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 116 111 (з мобільного), 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), Інстаграм, Телеграм;
Урядова лінія: 1547 (цілодобово);
Лінія міжнародної гуманітарної організації “Людина в біді”: 0 800 210 160 (цілодобово);
Київський міський центр психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи: 044 456 17 02 та 044 456 17 25 (цілодобово);
лінія Національної психологічної асоціації: 0 800 100 102. Номери для українців, які перебувають в інших країнах – за посиланням;
лінія від благодійного фонду “Голоси дітей”: 0 800 210 106;
якщо ви стали свідками подій, які потребують негайного реагування правоохоронців, одразу телефонуйте на спецлінію 102.
Більше рекомендацій щодо психоемоційного стану можна знайти на безоплатній психологічній платформі Resilience.help з навчально-методичними ресурсами, інструментами, статтями з психологічної підтримки освітянам, батькам та шкільним психологам. Також на платформі розміщена інформація про різні тренінги для освітян та шкільних психологів від ГО “Смарт освіта” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
З появою смартфона з камерою майже у кожного, у суспільстві з’явився і новий термін “секстинг”. Секстинг - це обмін власними інтимними фото чи відео (нюдсами). У дітей також є смартфони, а отже, вони можуть робити та надсилати нюдси. І згідно зі статистикою в Україні, 8% (майже 400 дітей з 4700) дітей просили надіслати фото чи відео їх оголеного тіла та 2% (100 дітей) надіслали такі матеріали.Все частіше стаються ситуації, коли діти вимагають інтимні фото та відео (нюдси) в інших дітей чи змушують його виготовляти та надсилати. Найважливіше, чого варто навчати дітей - це те, що вимагати оголені фото та відео (нюдси)- це злочин. Нікому не можна вимагати такий контент, не можна просити інших дітей надсилати такий контент, крім того, дітям не можна робити і надсилати такі фото та відео. Важливо відзначити, що дитина завжди є жертвою, коли її вимагають надіслати такий контент і особа яка просить про такий контент завжди буде нести відповідальність за вимагання контенту у дитини.
Усі ці дії караються законом, згідно з Кримінальним кодексом України, Стаття 301-1 - це одержання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення чи інше переміщення, виготовлення, збут і розповсюдження. За такі дії передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8 до 12 років.
Кримінальну відповідальність за даним видом злочинів несуть відповідно до ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, усі особи яким до моменту вчинення кримінального правопорушення виповнилось 16 років.
Водночас особи віком від 11 до 16 у разі вчинення кримінального правопорушення (зокрема виготовлення та поширення оголених фото та відео на яких зображена сама дитина або інша дитина, без примусу чи прохання, або вимагання в іншої дитини таких матеріалів) будуть застосовуватись примусові заходи виховного характеру, відповідно до статті 498 Кримінально-процесуального кодексу України.
У випадках коли дитина молодше 16 років вчинила кримінальне правопорушення, її батьки будуть нести адміністративну відповідальність, а також можуть нести цивільну відповідальність, зокрема у порядку відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
За додатковими порадами діти та дорослі завжди можуть звернутися на консультаційну лінію 1545 (далі обрати “3”) – дзвінки безплатні та анонімні, лінія працює цілодобово. А також за консультацією до психолога: https://stop-sexting.in.ua/adult/psykholoh/
Що робити дитині, якщо їй хтось надіслав небажані оголені фото або відео (нюдси)?
Якщо хтось без згоди дитини надсилає їй матеріали інтимного характеру - це можна розцінювати як сексуальне насильство (розбещення). Саме тому важливо навчити дітей правильного алгоритму дій:
Варіант 1: Дитині варто написати співрозмовнику, що такі повідомлення не є нормальними - “це не окей”.
Якщо дитина особисто знає відправника, то варто почати з розмови.Також дитині краще видалити з листування фото чи відео та пояснити, що їй неприємний такий контент і його надсилання є протизаконним. Якщо діалог набиратиме негативних обертів - краще заблокувати співрозмовника.
Варіант 2: Дитині варто звернутися по допомогу.
Якщо контент надіслала незнайома людина - дитині краще звернутися до дорослих, яким вона довіряє, по допомогу. Дитина не має вирішувати ситуацію самостійно.
Заходи
спрямовані на профілактику та попередження самогубств серед підліткі
1. Початкові заходи
1.1. У разі, коли помічена схильність учня до суїциду:
·
необхідно дуже уважно вислухати підлітка, який зважився на самогубство. У
стані душевної кризи будь-кого з нас необхідно, щоб нас хто-небудь вислухав.
·
слід докласти всіх можливих зусиль, щоб зрозуміти проблему, яка ховається
за словами;
·
оцініть серйозність намірів і почуттів підлітка. Якщо він (вона) вже склав
(а) певний план суїциду значить ситуація найсерйозніша, ніж в разі, коли ці
плани розпливчасті і невизначені;
·
оцінити глибину емоційної кризи. Дитина може відчувати дуже серйозні
труднощі, але при цьому не думати про суїцид. Найчастіше людина, недавно
прибував в стані депресії, несподівано починає бурхливу, невпинну діяльність.
Такий характер поведінки також може бути підставою для тривоги;
·
слід дуже уважно ставитися до всіх, навіть самим найменшим образам і
скаргами. Не можна нехтувати нічим зі сказаного. Діти можуть і не давати волю
своїм почуттям, тим самим приховуючи наявні у них проблеми, але в той же час
можуть перебувати в стані глибокої депресії;
·
не слід боятися прямо запитати, чи не замислюється чи підліток про суїцид.
Практика показує, що таке питання вкрай рідко приносить шкоду. Найчастіше
дитина радий можливості відкрито розповісти про свої проблеми.
1.2. Нижчеперелічені питання і зауваження допоможуть почати
розмову про самогубство і визначити ступінь ризику в певній ситуації:
·
Схоже, у тебе щось сталося. Що тебе турбує? (Так можна почати бесіду про
проблеми дитини).
·
Ти замислювався коли-небудь про самогубство?
·
Яким чином ти плануєш це зробити? (Дане питання допоможе визначити ступінь
ризику. Чим більш докладно складений план, тим більша ймовірність його
виконання).
1.3. Твердження про те,
що криза вже пройшла, не повинно вводити вас в оману.
Найчастіше підліток
відчуває полегшення після розмови про самогубство, але через деякий час знову
повернеться до тих же думок.Тому не залишайте його на самоті навіть після
успішної розмови. Слід підтримувати його і бути наполегливим.
Кожна людина в стані
душевної кризи потребує строгих стверджувальних вказівок. Усвідомлення вашої
компетентності, що Ви зацікавлені його долею і готові надати допомогу дадуть
йому емоційну підтримку. Слід переконати його в тому, що він зробив правильний
крок, прийнявши вашу допомогу.
Потрібно оцінити його
внутрішні можливості. Якщо людина здатна аналізувати і сприймати поради
оточуючих, їй буде набагато легше відновити душевні сили і стабільність.
1.4. Потрібно врахувати і інші можливі джерела допомоги: друзів, родину,
докторів, священиків, до яких можна звернутися.
Слід спробувати
переконати підлітка звернутися за допомогою до фахівців (психолога, лікаря). В
іншому випадку потрібно звернутися до них самих, щоб спільно розробити
стратегію допомоги.
2. Як можна надати
допомогу людині з суїцидальними нахилами
2.1. В першу чергу,
необхідно зрозуміти і запам'ятати, що далеко не кожен потенційний самогубець є
психічно хворим. І тих, кого витягли з того світу, зовсім не обов'язково
таврувати психіатричним діагнозом. Взагалі, суїцид не є приводом для
засудження. Ясна річ, що людина вибрала не найкращий і не найрозумніший варіант
вирішення проблеми. Але це не його вина, а його біда в тому, що інших способів
він знайти не зміг.
2.2. Не потрібно довіряти
і широко поширеному міфу про те, що «хто говорить про самогубство, ніколи цього
не зробить». У деяких випадках заява про можливе самогубство може бути і
демонстрацією, але це може бути і криком про допомогу, який вирвався абсолютно
випадково. І неспеціалісту «діагноз» в такому разі поставити дуже складно. Тому
не можна пропускати їх повз вуха, а слід приділяти увагу подібним заявам.
2.3. Дуже важливо
пам'ятати, що часто людині, яка перебуває в стані гострої кризи необхідно
просто виговоритися - емоціям потрібен вихід. Адже, ймовірно, що вона не може
довірити свої почуття кому-небудь з близьких людей. Тому щирий інтерес,
проявлену участь або просто терпляче вислуховування може врятувати від суїциду
ще одну людину.
2.4. У випадку, якщо ваш
учень в якийсь момент став вести себе занадто ризиковано - це теж є приводом
для того, щоб прислухатися до його проблем. Нічого, що він цілком сильна
особистість - можливо, йому просто бракує душевного тепла і розуміння? Варто
врахувати, що прихований самогубець часто сам вам ніколи не поскаржиться.
2.5. Необхідно бути дуже
обережними з демонстративними самогубцями. Дуже поширений в народі метод
відмовити за допомогою фрази - «чого встав, стрибай давай» - може спрацювати з
точністю до навпаки. В такому випадку краще сказати такому самогубцю, що
рішення про суїцид - справа дуже особиста і вся відповідальність за таке
рішення лежить на виключно самій людині.
2.6. Якщо ж хто-небудь за
допомогою спроб самогубства вами відкрито маніпулює, найкращий спосіб -
триматися від нього якнайдалі (без глядачів вистава не відбудеться). Чи не
підтримуйте розмову непридатними способами. Звичайно, підтримати інші методи
розмови, найбільш допустимі, тут можна і навіть необхідно.
2.7. Слід показати людям,
схильним до демонстративного самогубства, що зовсім не обов'язково значима
особистість, об'єкт його уваги, відреагує саме так, як цього хоче самогубець:
цілком ймовірно, що улюблений зовсім не горюватиме над могилою, а весь
навколишній світ зовсім не мучитиме себе почуттям провини. І переконатися в
цьому саму особисто у нього вже не буде можливості. Навіщо ризикувати своїм життям
лише для того, щоб спробувати «комусь щось довести»? Кращий варіант спробувати
вийти на діалог конструктивними методами, а такі методи є в будь-якій ситуації.
І Ви зможете допомогти учневі, відкривши їх для нього.
2.8. Вкрай складно
відмовити дитину від самогубства, вказуючи на його почуття обов'язку: не можна
завдавати болю батькам, не можна залишати близьких, ти не маєш на це права ...
Такого виду тиск може тільки підштовхнути до фатального кроку: мовляв, я
настільки вже нічого не значу, що і життям власним розпоряджатися не маю права!
Потрібно постаратися переконати цю дитину в тому, що якщо вона бажає в цьому
житті бути значущою особистістю: чи не краще буде докласти свою голову і руки
до того, щоб домогтися значущості найбільш адекватними методами?
2.9. Вкрай важливо
переключити потенційного самогубця з думки про самогубство. Але не можна
говорити йому «Та ти не думай про це!»; його думки будуть знову і знову
повертатися до «забороненого плоду». Проведіть такий експеримент. Уявіть, що
вам сказали: «Не думай про слона». Ну і як, про що ви зараз в першу чергу
подумали? Ото ж бо й воно. Точно так само не слід прямо відмовляти людини «не
думати про суїцид». Краще дати йому іншу роботу для мозку!
2.10. Слід скористатися
допомогою фахівця. Якщо Ви відзначили в поведінці, зовнішньому вигляді, під час
бесіди з дитиною можливі ознаки самогубства, не намагайтеся вирішити дану
проблему самі, не бійтеся звернутися за допомогою до психолога освітньої
установи. Це внесе великий внесок в порятунок чужого життя.
2.11. Завжди пам'ятайте,
що винних в суїциді, як правило, немає. Будь-яке самогубство - це особисте,
усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям - невід'ємне
право кожної особистості. Але найкращою профілактикою самогубства є надання можливості
кожному відчути це право, так само як і право шукати інші способи вирішення
проблем. Коли людина відчуває себе потрібним хоча б самому собі, якщо він має
право голосу хоча б по відношенню до себе самого - вже хоча б, тому життя
починає представляти для нього досить велику цінність!
3. Прийоми попередження
суїцидів
3.1. Не слід ставитися
поблажливо до учня: він вже не «на верхньому рівні дитячості», а на «нижньому
рівні дорослості».
3.2. Завжди вислухайте -
«Я чую тебе». Не намагайтеся втішати загальними фразами типу «Ну, все не так
погано», «Вам стане краще», «Не варто цього робити». Потрібно дати йому
можливість вимовитися. Задавайте йому питання і уважно слухайте.
3.3. У разі, якщо його
слова вас лякають, необхідно сказати про це прямо. Його вже пізно оберігати:
йому потрібна допомога, а не фальшиві запевнення про те, що все добре.
3.4. Обговорюйте -
відкрите обговорення планів і проблем прибирає тривожність. Не варто боятися
говорити про це - більшість людей відчувають незручність, кажучи про суїцид, і
це проявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Розмови не можуть
спровокувати суїциду, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність,
підозрілість до співрозмовника.
Не тисніть на нього. Але покажіть, що його доля вам не байдужа.
3.5. Будьте дуже уважні
до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Будь-яку жартівливу
згадку або загрозу потрібно сприймати всерйоз. Підлітки часто заперечують, що
говорили серйозно, намагаються висміювати співрозмовника за його зайву
тривожність, можуть зображати гнів. Говоріть, що ви приймаєте їх серйозно.
3.6. Задавайте питання -
узагальнюйте, виконуйте рефреймінг - «Таке враження, що ти насправді говориш
...», «Більшість людей замислювалося про самогубство ...», «Ти коли-небудь
думав, як зробити його?» Якщо вами отримана відповідь, переходите на
конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді
станеться? А що якщо ти схибиш? Хто тебе знайде? Ти думав про свої похорони?
Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть
підлітку відкрито говорити і думати про своїх помислах.
3.7. Підкреслюється
тимчасовий характер проблем - визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми
дуже складні - дізнайтеся, як ви можете допомогти, так як вам він уже довіряє.
Постарайтеся дізнатися, хто ще міг би допомогти в даній ситуації.
3.8. Якщо ви не дуже
добре розбираєтеся в темі, відправте дитину до того, хто краще вас зможе
зрозуміти його почуття (іншого фахівця). Шукайте інформацію разом з ним. В
цьому випадку, визнавши свою некомпетентність, ви завоюєте повагу. Надалі, коли
ситуація проясниться, зможете допомогти доброю порадою.
Пам’ятка для батьків
щодо профілактики суїциду серед учнів
Останнім часом зріс рівень смертності
серед дітей, зокрема через самогубство. Статистика свідчить, що частота
суїцидальних дій серед дітей протягом останніх двох десятиліть подвоїлась.
Деякі спеціалісти пишуть про те, що в 10% суїцидальна поведінка має мету
покінчити з собою, і в 90% суїцидальна поведінка підлітка – це привернення до
себе уваги.
Суїцид – це навмисне
позбавлення себе життя. Спостерігається як у психічно здорових людей, так і при
психічних захворюваннях, що протікають з депресією.
Суїцидальна поведінка – це виявлення
суїцидальної активності (думок, намірів, висловлювань, загроз, спроб). При
дійсній суїцидальній поведінці наміри покінчити з собою не тільки
обмірковуються, але нерідко й поступово виношуються.
Суїцидальний шантаж – загроза здійснити
самогубство як засіб впливу на несприятливу ситуацію.
Увага, якщо у дитини:
1.
Гостра зміна поведінки – агресивність, втечі, протест, скандальність,
примхливість, участь у заходах з ризиком для життя.
2.
Дитина веде себе так, ніби-то у чомусь винна (самоосуд, безнадійність,
роздратованість). Неприйняття похвали і нагороди.
3.
Смерть, втрата або зрада близької людини.
4.
Різке зникнення активності і інтересу до розваг.
5.
Виникають напади голосної, швидкої, іноді безупинної мови, наповненої скаргами,
звинуваченнями або закликами про допомогу.
6.
Порізи на зап’ястках.
7.
Тремтіння, сухість губ та прискорене дихання.
8.
Тема смерті в розповідях, питаннях, іграх, письмових роботах.
9.
Вербальні погрози – прямі чи завуальовані (типу: „ви мене більше не побачите”,
„мені тепер все одно”, усе проти мене”, „з мене досить”...)
Ваші
дії:
1.
Організувати спостереження за дитиною.
2.
Стимулювати дитину до особистісних контактів.
3.
Створити умови, в яких дитина відчує свою значущість.
4.
Зрозуміти її, прийняти як особистість, налагодити турботливі відносини.
5. Бути
уважним співрозмовником і ні в якому разі не сперечатися, вселяти надію.
6.
Терміново проінформувати адміністрацію, психологічну та медичну служби.
Причини суїцидів серед
підлітків:
1)
утрата коханої людини;
2) стан
перевтоми;
3)
приниження почуття власної гідності;
4)
образи почуття дружби та любові;
5)
руйнування захисних механізмів особистості внаслідок вживання алкоголю,
гіпогенних психотропних засобів і наркотиків;
6)
ототожнювання себе з людиною, яка скоїла самогубство (приятелів, героїв книг,
кінофільмів);
7)
різні форми страху, гніву та суму з різних приводів;
8)
реальну або уявну втрату батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі; 9)
шкільні конфлікти.
Рекомендації для батьків щодо попередження психоемоційних
розладів у дітей:
· Забезпечити
нормоване фізичне навантаження.
· Організувати
повноцінний відпочинок, достатній сон.
· Дозувати
час перегляду телевізора та занять із комп’ютером таперебування в соціальних
мережах.
· Контролювати
зміст телепрограм, компютерних ігор, книг та журналів.
· Формувати
відразу до алкоголю, паління, наркотиків, нецензурної лайки.
· Допомагати
у виборі якісного кола спілкування, гідних друзів.
· Розвивати
постійні дружні стосунки в сім’ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього
світу дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу.
· Підвищувати
авторитет батьків у сім’ї, встановлювати розумні правила та вимоги, запровадити
чіткий перелік обмежень та заборон.
· Ставити
перед дитиною досяжні цілі, допомагати у виборі оптимального життєвого шляху.
· Спільно
долати труднощі та перешкоди, культивувати творчий підхід до розв’язання
проблемних ситуацій.
· Вірити
в дитину, в її найкращі риси та сторони особистості.
· Виявляти
до дитини ніжні почуття, турботу і увагу.
· Виробляти
позитивне мислення, виховувати любов до життя.
Пам’ятка для дітей, що потрапили у складну життєву
ситуацію, або для тих, кому погано…
1.
У разі сильних емоційних
переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших дітей. У
цьому немає нічого страшного. З
одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим
можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання
зарадити твоєму горю.
2. Дієвий спосіб боротися з
тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться
без розчарувань.
3. Якщо ти втратив спокій через
почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити
становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш
про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком
можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе
лаяти. Але потім, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти.
4. У будь-якому разі, якщо ти
занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись зі своїми
переживаннями з людиною, якій ти довіряєш. Щира розмова може
знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки
зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до
нашого горя і болю.
5. Поширеною помилкою є
очікування, що інші здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати
і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на
серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий
своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у
собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.
6. У виникненні або посиленні
пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти
постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе
нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має
право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною
особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а
не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з
розумінням.
7. Почуття відчаю саме собою не
пройде. Якщо відчуєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй
переключитися на щось інше, зайнятись якоюсь справою. Не можна
сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до
тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли
загострюється депресія.
8. Корисно також займатися тим,
що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь
із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену
страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось
відремонтуй удома, зроби ранкову зарядку, піди в спортзал, прогуляйся на
свіжому повітрі, покатайся на велосипеді, роликах та ін.
9. Найкращими ліками від
пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму
житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне
перекрити власний душевний біль.
10. У жодному разі не вдавайся
до спроби приховати, або подолати свою депресію за допомогою наркотиків або
алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті. Хто шукає легких шляхів
розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого
тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.
11. Якщо твій душевний стан дуже
розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію,
спробуй звернутися до фахівця:психолога, психотерапевта,психіатра.Сьогодні
існують служби анонімної допомоги людям у кризових моментах життя.
Національна дитяча “гаряча лінія”:
8 800 500 225 (зі стаціонарних телефонів) та
або 116 111 (з мобільних телефонів).
ВИХІД ЗАВЖДИ Є!
Підліткознавство воєнного часу: які ознаки зараз притаманні поведінці підлітків і як допомогти “майже дорослим” пережити цей час, ЩО ХАРАКТЕРНО ДЛЯ ПЕРЕДПІДЛІТКІВ І ПІДЛІТКІВ НЕЗАЛЕЖНО ВІД МИРНОГО ЧИ ВОЄННОГО ЧАСУ
Типовими є такі ознаки поведінки:
“мовний максималізм”, полярності, що виявляються в мовленні: “я це обожнюю – я це ненавиджу”, “ніколи”, “завжди”;
сором’язливість (дитина 8–9 років може соромитися приймати душ, переодягатися перед батьками);
намагання відсторонитися від усього, що нагадує дитинство: підліток може дратуватися, коли чує зменшувальні (ніжні) форми слів, просить називати його чи її іншим ім’ям (більш “дорослим”);
знецінювання того, що було значущим та улюбленим ще кілька місяців тому (“це відстій, я це ненавиджу”);
чутливість до жартів, надпильність до того, що може здаватися знецінюванням, – підлітки сприймають інформацію, фокусуючись не на тому, що кажуть (на змісті), а на тому, як кажуть (на формі), – чутливість до інтонацій, міміки;
перебірливість в одязі, “претензії” до тіла (підлітки можуть говорити, що їм взагалі не подобається їхнє тіло: завеликий/замалий ніс, вуха, груди….) – у цьому віці заборонені жарти про тілесність, особливо важливі всі можливі вияви поваги до тіла, тілесності та кордонів;
вибір переважно чорного кольору в одязі (одна з багатьох причин цього – опосередкована можливість сказати “ні”);
манірність у жестах, міміці, артикулюванні;
загострена потреба в контролі, в узгоджені планів та намірів (дорослі часто можуть чути: “Я вам не маріонетка, щоб мене переставляти з місця на місце”);
більш екстремальні (не ризиковані, а саме екстремумні) емоції у виявах – сльози, сміх, гнів (можливо, підліткам подобається аніме саме тому, що емоції персонажів там показують гіперболізовано);
загострена потреба в особистій території (“хочу залишитись на самоті”, “хочу жити сам”) – діти в цьому віці часто просять купити навушники (і для того, щоб окреслити свою територію, і щоб бути в більшому контакті з собою, намагання зосередитись, заглушити свої ж думки, знизити рівень сенсорного навантаження);
поява на заставках телефона чи на планшеті улюблених героїв фільмів, серіалів, співаків (це “перехідні об’єкти” в дорослішанні);
діти (8 з половиною – 9 років) можуть намагатися виглядати “як дорослі”, імітувати “дорослу поведінку”, копіювати авторитетних героїв та блогерів (критичність до яких знижується);
можуть відмовлятися від їжі, яку готує мама (підлітковий вік – час, коли дитина переходить на свою “систему живлення”: це метафорична відмова від материнського “грудного вигодовування”, адже контроль над їжею символізує і контроль над життям);
коли поруч із дитиною виявляється (у фільмах чи розмовах) тема сексу, це може викликати перебільшені реакції (як занадто активна увага, так і реакція знецінення);
“життя в комп’ютері та телефоні” дає відчуття передбачуваності та контрольованості (тому недостатньо заборонити гаджети – важливо дати щось на заміну);
труднощі із засинанням (це загальна проблема підліткового віку, але зараз ще й ускладнена високим рівнем тривоги).
Підлітковий вік – перехід, “міст” між дитинством та дорослим життям. Загальна його риса – невизначеність. Це, зокрема, може виявлятись і в невизначеності, пов’язаною із гендером (запитів про те, що хлопці “відчувають” себе дівчатами, а дівчата просять, щоб їх називали як осіб чоловічої статі, багато). Під час пошуку себе – на тлі загальної невпевненості дитини в собі – ми маємо бути тими, хто впевнено може сказати: “Я підтримаю тебе в будь-якому виборі. Якщо тобі важливо розібратись у собі – я допоможу, а за потреби знайду спеціаліста“.
ЯК НА ПІДЛІТКІВ ВПЛИВАЄ ВІЙНА
Дитина, що зазнала травматизації чи живе в стані хронічного стресу, може стати більш мовчазною чи дуже балакучою (травматичний досвід впливає на частини мозку, що відповідають за мовлення). Коли діти розмовляють, потрібно слухати, намагатися не оцінювати й не давати порад, поки вони самі не просять. Коли мовчать – можливо, варто запропонувати невербальні засоби для вираження (наприклад, арт-терапія дає багато інструментів для цього).
У розвитку мовлення підлітків є три напрямки – мовлення монологове, діалогове, письмове. Їх важливо стимулювати писати, – есе, щоденники – їхні роздуми важливо слухати, важливо вчити їх дискутувати.
Вияви агресії можуть бути контрфобічною поведінкою. Гнів виявити легше, ніж страх, отже, за агресивною поведінкою важливо побачити те, що вона “прикриває”.
Одинокість (самотність) – це загальна ознака підліткового віку, але зараз, окрім суб’єктивного переживання самотності, вони об’єктивно часто залишаються без звичних, близьких, довірених контактів. Часто спілкування відбувається лише онлайн. Критично важливо допомогти відновити “живі” контакти. Нервова система для стабілізації стану потребує інших людей. Коли людина гіперзбуджена, – тривожна, налякана – інтонації, міміка, співзвучність з іншими дають можливість врегулюватися.
Взаємодія, соціальні контакти, соціальна поведінка допомагають у регулюванні стресу. Люди загалом орієнтовані на зчитування інтонації та мімічних сигналів від тих, з ким спілкуються, саме ці сигнали впливають на наше відчуття безпеки поряд з іншими. Коли дитина перебуває в іноземному, іншомовному середовищі та культурі, міміка й інтонації місцевих жителів для неї незнайомі, тож можуть зчитуватися як “небезпечні”. Це може додавати напруження, підсилює стрес і провокує ще більшу пильність. Що більше дитина спілкується, залучена до спільноти, що більше дізнається про традиції, реакції, правила, то зрозуміліші для неї.За матеріалами сайту nus. org. ua
План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу в Біленьківському ліцеї "Лідер" у 2023-2024н.р.
Дитячі самогубства: “червоні прапорці”, на які варто звернути увагу дорослим та шляхи допомоги дітям і підліткам
Різка зміна поведінки, порушення сну та режиму харчування, усамітнення, байдужість, безпідставна агресія, розмови про відсутність сенсу життя… Ці та інші ознаки можуть бути першими червоними прапорцями пригніченого стану дитини.
“ТОЧКА ВІДЛІКУ – ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ, З ЯКОЮ НЕМАЄ З КИМ ПОДІЛИТИСЯ”
Дитячі самогубства, як і, власне, дорослі, – це крик про відчай, безпорадність та допомогу. Такі дії можуть означати, що людина потрапила в скрутну ситуацію, з якої не бачить іншого виходу, або має проблеми, які не може вирішити в інший спосіб, наголошують психологи.
Однак у випадку з дітьми додається ще й те, що вони мають менше можливостей впливу на розв’язання проблем. Якщо дорослі можуть впливати на ситуації різними способами, бо вони автономні, незалежні фінансово, емоційно, психологічно достатні, щоби дати собі раду, то діти не мають такого арсеналу можливостей. Тому вони можуть мати глибше відчуття безпомічності та безпорадності.
“Найчастіше дитячі самогубства стаються в підлітковому віці, коли організм дитини переживає одну з найбільших фізично-психологічних трансформацій. У цей час лише формується префронтальна кора, яка відповідає за усвідомлення, розуміння своїх емоцій, відбуваються гормональні зміни, що роблять дитину більш вразливою, чутливою, дратівливою тощо. Тому в цей період досить важливо, аби поруч були дорослі, з якими можна поділитися своїми переживаннями та які можуть пояснити, що ці зміни організму нормальні й не варто нічого боятися”.
Точкою відліку є виникнення проблеми (навіть якщо на думку дорослих вона “нікчемна”) і із цією проблемою немає куди або до кого звернутися.
Основними чинниками, які потребують підвищеної уваги дорослих до дитини, є такі:
втрата рідних, друзів, домашнього улюбленця;
булінг (кібербулінг) вдома та в школі;
байдуже ставлення, складна ситуація в родині;
нерозділене кохання;
копіювання або наслідування кумирів;
відчуття солідарності та єднання з певною групою;
отримані травми (емоційні, фізичні, сексуальні);
емоційні переживання через невдачі в різних аспектах;
фінансові труднощі або навпаки – достаток та вседозволеність у родині;
панічні розлади, депресивний стан;
досвід вживання будь-яких засобів або ліків, що мають вплив на психіку;
попередні спроби суїциду;
доступність певних засобів (психоактивні речовини, ліки, алкоголь, зброя);
психічні захворювання або розлади.
Психологи також звертають увагу й на вплив війни, яка легалізує агресію, поляризує світ на життя і смерть, добро і зло. А самогубство – це теж агресія, але яка спрямована на самого себе.
Крім цього, через повітряні тривоги, які нерідко бувають вночі, діти не мають якісного сну, а це теж один із чинників, який впливає на самопочуття й активність людини. Тож варто дбати й про базові потреби дитини, як-от сон та їжа.
Як же можна розпізнати пригнічений стан дитини та виявити, що в неї є суїцидальні думки?
За словами психологів, на це можуть вказувати такі ознаки:
різка зміна поведінки;
безпідставна агресія, дитина закривається в собі, віддаляється від друзів, батьків, вчителів;
частіше усамітнюється або навпаки;
занадто байдуже реагує на все;
змінюються харчові уподобання, звички, відмовляється від улюблених страв та напоїв;
зміни та порушення сну;
намагання залагодити “минулі образи”, просити пробачення;
роздає улюблені речі друзям;
відмовляється від улюбленого хобі, занять;
цікавиться тематикою смерті, ставить неоднозначні питання філософського змісту, веде розмови про відсутність сенсу життя та його нікчемність;
змінюються малюнки, контент для перегляду, музичні вподобання, байдужість до свого вигляду, вибір одягу темних кольорів;
сліди самопошкодження на різних ділянках тіла;
дитина частіше плаче чи сумна, без настрою;
обговорюється тема суїциду або його спроби;
можуть з’являтися розмови про планування суїциду.
ЯК (ФЕЙКОВІ ТА РЕАЛЬНІ) НОВИНИ Й СОЦМЕРЕЖІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ДІТЕЙ
Певний вплив на дітей можуть мати й соцмережі та різні недостовірні джерела інформації.
Коли підлітки бачать, що темі самогубства приділяється багато уваги суспільства, то це певною мірою може спонукати їх до таких думок чи дій.
“Зараз діти все більше проводять час у ґаджетах. Деякі дорослі не вважають за потрібне обмежувати чи фільтрувати контент, який переглядає дитина. Але відстань від дійсно пізнавального й цікавого контенту до якогось загрозливого або неприйнятного відповідно до віку дитини – просто на відстані одного кліку”.
Варто звернути увагу й на достовірність такого контенту. У жовтні 2023 року серед новин про дитячі самогубства були як правдиві, так і фейкові. У створення таких фейків може бути багато цілей.
“Серед мотивів – збільшення кількості підписників на недобросовісних телеграм-каналах та хайпування на таких темах на сторінках деяких блогерів. Ці теми зачіпають страх батьків за своїх дітей. Тому вони активно читають та поширюють ці новини, що, власне, і було ціллю. На жаль, щоби отримати аудиторію, не всі думають про наслідки та про те, як ці новини впливають на дітей, батьків та як це розхитує суспільство”, – додала медіаекспертка.
Також, якщо такі новини були справді правдивими й стали публічними, до подальшого поширення інформації та її впливу можуть докладатися і російські спецслужби. Усе для того, аби розхитати суспільство та створити паніку, але таке розхитування може бути й внутрішнім (заради хайпу, грошей, політики тощо).
Хоча, як пише Укрінформ, дитячі суїциди, які сталися останнім часом, не пов’язують із впливом соціальних мереж або ворожих спецслужб, втім, батькам однаково варто уважно ставитися до того, яку інформацію споживають вони самі та їхні діти.
Варто перевіряти, де саме ви читаєте цю інформацію, що це за джерело та кому такий тип інформації може бути вигідний. Також одним із головних критеріїв, чи варто довіряти тому чи тому джерелу, є анонімність.
“Якщо ви бачите, що якусь сенсаційну інформацію поширили на анонімних телеграм-каналах, то з великою ймовірністю вона не буде достовірною. Тоді інформацію варто перевірити в офіційних джерелах або в об’єктивних медіа”, – додають експерти .
За словами Оксани, поки ми не почистимо своє інформаційне поле від анонімних та неперевірених джерел інформації, доти будемо ставати жертвами такого розхитування суспільства.
“Звісно, у випадку з дітьми проста заборона на користування ґаджетами не подіє. Тому варто проводити додаткові розмови про те, який контент не варто переглядати й чому, пояснювати, що не завжди те, що вони бачать у соцмережах, відповідає дійсності й за цією призмою “успішного успіху” також ховаються невдачі, десятки перезнятих дублів та зроблених помилок”.
Щоби більше дізнатися про те, які небезпеки чекають нас в YouTube, TikTok, медіа, Вікіпедії, Telegram, Facebook, та як про це говорити з дітьми, радимо переглянути сімейний курс з інформаційної гігієни на YouTube-каналі “Як не стати овочем”.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО В ДИТИНИ ВИНИКАЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ ТА ЗМІНИЛАСЯ ПОВЕДІНКА
Якщо батьки, вчителі, знайомі помітили ознаки пригніченого стану в дитини, то це сигнал, що варто бути уважнішими до неї та її потреб.
Одним із перших кроків є довірлива розмова, без критики та осуду. Не варто поглиблювати розпач і безнадію, натомість – шукати конструктивні способи дізнатися, що саме дитина хоче від оточення, із чим вона не справляється, у чому потребує допомоги.
“Наголошуєм, що не варто змішувати ролі й ставати психологами для дітей без відповідної кваліфікації. Якщо відчуваєте, що не готові до відвертої розмови, не знаєте, як говорити з дитиною на тему суїциду, то краще нехай цю розмову проведе кваліфікований спеціаліст, як-от шкільний психолог”.
Якщо ж вдалося налаштувати дитину на відверту розмову, то варто пам’ятати, чого не можна казати чи робити:
не можна висміювати, заохочувати, маніпулювати – “та тобі слабо”, “не говори дурниць”, “що ти там можеш” (бо підліток зробить “на зло”);
розповідати в деталях та подробицях про спроби інших людей у скоєнні самогубств;
тиснути на сумління, піклування про рідних, читати мораль, використовувати сарказм, ігнорувати, знецінювати або недооцінювати наміри.
Що робити натомість?
Насамперед потрібно врахувати особливості розвитку кожної дитини. Усі діти різні й темпи розвитку та засвоєння інформації у всіх теж різні. Так, є речі, які можна визначати в середньому, але не варто очікувати від дитини те, що у її віці частіше нереально, ніж ймовірно;
саму розмову радимо вести максимально спокійно, стабільно, врівноважено, не байдуже, з повагою до емоцій та думок дитини. Адже діти переймають емоції дорослих, тож якщо розмова буде спокійною, то й у дітей зменшиться психоемоційна напруга та тиск;
також, якщо ви хочете, щоби дитина вела з вами довірливу розмову, то і вам самим потрібно ділитися з нею своїми емоціями, почуттями й досвідом. Наприклад, підліткам можна розповісти, що свого часу ви теж переживали підлітковий період і розумієте, як часом це може бути складно.
Можна використати й такі фрази:
Мені дуже шкода, що ти зараз маєш такий досвід і в тебе, як тобі здається, немає тих людей, на підтримку яких ти розраховуєш. Але є я. Якщо ти мені довіришся, я спробую тобі допомогти, адже я теж був/ла підлітком.
Я знаю, як це, коли тобі здається, що тебе не бачать, не чують, не готові тобі допомагати. Але як добре, що ти зі мною поспілкувався/лася. Подумаймо разом, як ми можемо цю ситуацію змінити.
Наприклад, у мене є хобі (назвати). Коли я це роблю, то заспокоююсь. Спробуймо разом.
Варто змістити фокус із того, що все погано, життя закінчене, на те, що є багато варіантів і зараз маємо можливість повернутися назад, зрозуміти, що тобі не подобається і спробувати змінити це за підтримки дорослих. Варто підкреслювати потенціал.
Також важливо запитувати думку дітей. Тут допоможуть такі питання: що ми можемо для тебе зробити? Як ми можемо тобі допомогти? З ким ще ми можемо про це поговорити? Які можливі шляхи розв’язання проблеми ти бачиш?;
варто розповідати дітям, що помилки – це нормально і краще їх сприймати як досвід. Можна згадати про те, що всі ми колись були маленькими й не вміли ходити. Перед тим, як опанувати це, ми багато падали й знову вставали – спочатку вчилися впевнено стояти, а потім і ходити;
пояснювати, що дорослішання це, звісно, про відповідальність, але цього не варто лякатися. Адже часто діти та підлітки від постійного тиску та обов’язків дорослого світу бояться дорослішати. Натомість краще наголошувати на можливостях. Наприклад, вміння готувати, можливо, зараз тобі не стане в пригоді, але це класна опція, щоб навчитися готувати те, що тобі до смаку, а не те, що смакує твоїм батькам;
з підлітками варто проговорювати, що мати сумніви, вагання, відчуття самотності – нормально. Ми так стаємо мудрішими, через засвоєння нового та пошук відповідей. І деколи варто зупинитися та усамітнитись, щоби почути себе, свої думки, свої бажання та просто помріяти;
нормально – шукати підтримки або поради. Прохання про допомогу – це не прояв слабкості, а готовність почути про інший досвід та інші рішення, прийняти допомогу в певних ситуаціях;
варто час від часу проговорювати з дитиною, до кого вона може звернутися в скрутній ситуації (батьки, вчителі, друзі, викладачі додаткових секцій, близькі родичі).
Розмови про самогубство в умовах нагнітання інформації в медіа радимо починати лише з тією категорією дітей, якої стосуються новини. Тобто немає потреби просто приходити розповідати про це дітям, які нічого спільного із цією темою не мають і не є в групі ризику. Однак не зайвим буде час від часу нагадувати їм про способи психогігієни.
Тема самогубств – це не та тема, яка масово пояснена, і вона доволі табуйована, відділена від нашого щоденного спілкування. Тож та версія, якою можуть послуговуватися підлітки з певною романтизацією та героїзацією вчинку, може далеко відрізнятися від реальності.
Тому розмова з підлітками має бути про реальні речі. Насправді суїциди є порушенням нормальної психологічної діяльності людини. І після незавершених суїцидів, наприклад, люди потрапляють до психіатричних лікарень, де проходять лікування. Тобто, забравши героїку, усе виглядає не так уже й романтично.
Також, такі розмови з підлітками не варто проводити у формі монотонної лекції, натомість краще використовувати інтерактивні методи, дозволяти дітям висловлювати свою думку, наводити контраргументи, проводити дискусії. Усе це активує їхню психіку і спонукає до аналізу причинно-наслідкових зв’язків. Тобто критичне мислення, власні роздуми, аналіз і є тією профілактикою.
З дітьми молодшого віку немає потреби проводити такі розмови про самогубство, бо в силу свого розвитку вони можуть не сприйняти інформацію цілісно. Якщо ж дитина десь почула інформацію про самогубство й питає, чому людина так вчинила, то можна відповісти:
“Це дуже прикро. Мабуть, в оточенні не було близьких людей, з якими людина могла поділитися своїми проблемами та попросити про допомогу. А що ти про це думаєш? (запитуючи думку дитини, ми також можемо визначити, що вона знає про цю тему, що ще варто проговорити)”.
Потім наголосити, що вона завжди може звернутися по допомогу до дорослих та рідних (перерахувати, хто це може бути у вашому випадку).
Саме небайдужість, присутність, підтримка, готовність слухати та звичайне душевне тепло дадуть змогу почути дитину та допомогти їй.
Якщо ж після розмов ви не спостерігаєте змін на краще, варто звернутися до фахівців-психіатрів. Лікування є конфіденційним, тому дитині не варто хвилюватися, що про це хтось може дізнатися.
Також можна розказати дітям, що є гарячі лінії психологічної підтримки, де також анонімно надають допомогу. За потреби, розмістити контакти на видному місці:
Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 116 111 (з мобільного), 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), Інстаграм, Телеграм;
Урядова лінія: 1547 (цілодобово);
Лінія міжнародної гуманітарної організації “Людина в біді”: 0 800 210 160 (цілодобово);
Київський міський центр психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи: 044 456 17 02 та 044 456 17 25 (цілодобово);
лінія Національної психологічної асоціації: 0 800 100 102. Номери для українців, які перебувають в інших країнах – за посиланням;
лінія від благодійного фонду “Голоси дітей”: 0 800 210 106;
якщо ви стали свідками подій, які потребують негайного реагування правоохоронців, одразу телефонуйте на спецлінію 102.
Більше рекомендацій щодо психоемоційного стану можна знайти на безоплатній психологічній платформі Resilience.help з навчально-методичними ресурсами, інструментами, статтями з психологічної підтримки освітянам, батькам та шкільним психологам. Також на платформі розміщена інформація про різні тренінги для освітян та шкільних психологів від ГО “Смарт освіта” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
З появою смартфона з камерою майже у кожного, у суспільстві з’явився і новий термін “секстинг”. Секстинг - це обмін власними інтимними фото чи відео (нюдсами). У дітей також є смартфони, а отже, вони можуть робити та надсилати нюдси. І згідно зі статистикою в Україні, 8% (майже 400 дітей з 4700) дітей просили надіслати фото чи відео їх оголеного тіла та 2% (100 дітей) надіслали такі матеріали.
Все частіше стаються ситуації, коли діти вимагають інтимні фото та відео (нюдси) в інших дітей чи змушують його виготовляти та надсилати. Найважливіше, чого варто навчати дітей - це те, що вимагати оголені фото та відео (нюдси)- це злочин. Нікому не можна вимагати такий контент, не можна просити інших дітей надсилати такий контент, крім того, дітям не можна робити і надсилати такі фото та відео. Важливо відзначити, що дитина завжди є жертвою, коли її вимагають надіслати такий контент і особа яка просить про такий контент завжди буде нести відповідальність за вимагання контенту у дитини.
Усі ці дії караються законом, згідно з Кримінальним кодексом України, Стаття 301-1 - це одержання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення чи інше переміщення, виготовлення, збут і розповсюдження. За такі дії передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8 до 12 років.
Кримінальну відповідальність за даним видом злочинів несуть відповідно до ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, усі особи яким до моменту вчинення кримінального правопорушення виповнилось 16 років.
Водночас особи віком від 11 до 16 у разі вчинення кримінального правопорушення (зокрема виготовлення та поширення оголених фото та відео на яких зображена сама дитина або інша дитина, без примусу чи прохання, або вимагання в іншої дитини таких матеріалів) будуть застосовуватись примусові заходи виховного характеру, відповідно до статті 498 Кримінально-процесуального кодексу України.
У випадках коли дитина молодше 16 років вчинила кримінальне правопорушення, її батьки будуть нести адміністративну відповідальність, а також можуть нести цивільну відповідальність, зокрема у порядку відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
За додатковими порадами діти та дорослі завжди можуть звернутися на консультаційну лінію 1545 (далі обрати “3”) – дзвінки безплатні та анонімні, лінія працює цілодобово. А також за консультацією до психолога: https://stop-sexting.in.ua/adult/psykholoh/
Що робити дитині, якщо їй хтось надіслав небажані оголені фото або відео (нюдси)?
Якщо хтось без згоди дитини надсилає їй матеріали інтимного характеру - це можна розцінювати як сексуальне насильство (розбещення). Саме тому важливо навчити дітей правильного алгоритму дій:
Варіант 1: Дитині варто написати співрозмовнику, що такі повідомлення не є нормальними - “це не окей”.
Якщо дитина особисто знає відправника, то варто почати з розмови.Також дитині краще видалити з листування фото чи відео та пояснити, що їй неприємний такий контент і його надсилання є протизаконним. Якщо діалог набиратиме негативних обертів - краще заблокувати співрозмовника.
Варіант 2: Дитині варто звернутися по допомогу.
Якщо контент надіслала незнайома людина - дитині краще звернутися до дорослих, яким вона довіряє, по допомогу. Дитина не має вирішувати ситуацію самостійно.
Заходи
спрямовані на профілактику та попередження самогубств серед підліткі
1. Початкові заходи
1.1. У разі, коли помічена схильність учня до суїциду:
·
необхідно дуже уважно вислухати підлітка, який зважився на самогубство. У
стані душевної кризи будь-кого з нас необхідно, щоб нас хто-небудь вислухав.
·
слід докласти всіх можливих зусиль, щоб зрозуміти проблему, яка ховається
за словами;
·
оцініть серйозність намірів і почуттів підлітка. Якщо він (вона) вже склав
(а) певний план суїциду значить ситуація найсерйозніша, ніж в разі, коли ці
плани розпливчасті і невизначені;
·
оцінити глибину емоційної кризи. Дитина може відчувати дуже серйозні
труднощі, але при цьому не думати про суїцид. Найчастіше людина, недавно
прибував в стані депресії, несподівано починає бурхливу, невпинну діяльність.
Такий характер поведінки також може бути підставою для тривоги;
·
слід дуже уважно ставитися до всіх, навіть самим найменшим образам і
скаргами. Не можна нехтувати нічим зі сказаного. Діти можуть і не давати волю
своїм почуттям, тим самим приховуючи наявні у них проблеми, але в той же час
можуть перебувати в стані глибокої депресії;
·
не слід боятися прямо запитати, чи не замислюється чи підліток про суїцид.
Практика показує, що таке питання вкрай рідко приносить шкоду. Найчастіше
дитина радий можливості відкрито розповісти про свої проблеми.
1.2. Нижчеперелічені питання і зауваження допоможуть почати
розмову про самогубство і визначити ступінь ризику в певній ситуації:
·
Схоже, у тебе щось сталося. Що тебе турбує? (Так можна почати бесіду про
проблеми дитини).
·
Ти замислювався коли-небудь про самогубство?
·
Яким чином ти плануєш це зробити? (Дане питання допоможе визначити ступінь
ризику. Чим більш докладно складений план, тим більша ймовірність його
виконання).
1.3. Твердження про те,
що криза вже пройшла, не повинно вводити вас в оману.
Найчастіше підліток
відчуває полегшення після розмови про самогубство, але через деякий час знову
повернеться до тих же думок.Тому не залишайте його на самоті навіть після
успішної розмови. Слід підтримувати його і бути наполегливим.
Кожна людина в стані
душевної кризи потребує строгих стверджувальних вказівок. Усвідомлення вашої
компетентності, що Ви зацікавлені його долею і готові надати допомогу дадуть
йому емоційну підтримку. Слід переконати його в тому, що він зробив правильний
крок, прийнявши вашу допомогу.
Потрібно оцінити його
внутрішні можливості. Якщо людина здатна аналізувати і сприймати поради
оточуючих, їй буде набагато легше відновити душевні сили і стабільність.
1.4. Потрібно врахувати і інші можливі джерела допомоги: друзів, родину,
докторів, священиків, до яких можна звернутися.
Слід спробувати
переконати підлітка звернутися за допомогою до фахівців (психолога, лікаря). В
іншому випадку потрібно звернутися до них самих, щоб спільно розробити
стратегію допомоги.
2. Як можна надати
допомогу людині з суїцидальними нахилами
2.1. В першу чергу,
необхідно зрозуміти і запам'ятати, що далеко не кожен потенційний самогубець є
психічно хворим. І тих, кого витягли з того світу, зовсім не обов'язково
таврувати психіатричним діагнозом. Взагалі, суїцид не є приводом для
засудження. Ясна річ, що людина вибрала не найкращий і не найрозумніший варіант
вирішення проблеми. Але це не його вина, а його біда в тому, що інших способів
він знайти не зміг.
2.2. Не потрібно довіряти
і широко поширеному міфу про те, що «хто говорить про самогубство, ніколи цього
не зробить». У деяких випадках заява про можливе самогубство може бути і
демонстрацією, але це може бути і криком про допомогу, який вирвався абсолютно
випадково. І неспеціалісту «діагноз» в такому разі поставити дуже складно. Тому
не можна пропускати їх повз вуха, а слід приділяти увагу подібним заявам.
2.3. Дуже важливо
пам'ятати, що часто людині, яка перебуває в стані гострої кризи необхідно
просто виговоритися - емоціям потрібен вихід. Адже, ймовірно, що вона не може
довірити свої почуття кому-небудь з близьких людей. Тому щирий інтерес,
проявлену участь або просто терпляче вислуховування може врятувати від суїциду
ще одну людину.
2.4. У випадку, якщо ваш
учень в якийсь момент став вести себе занадто ризиковано - це теж є приводом
для того, щоб прислухатися до його проблем. Нічого, що він цілком сильна
особистість - можливо, йому просто бракує душевного тепла і розуміння? Варто
врахувати, що прихований самогубець часто сам вам ніколи не поскаржиться.
2.5. Необхідно бути дуже
обережними з демонстративними самогубцями. Дуже поширений в народі метод
відмовити за допомогою фрази - «чого встав, стрибай давай» - може спрацювати з
точністю до навпаки. В такому випадку краще сказати такому самогубцю, що
рішення про суїцид - справа дуже особиста і вся відповідальність за таке
рішення лежить на виключно самій людині.
2.6. Якщо ж хто-небудь за
допомогою спроб самогубства вами відкрито маніпулює, найкращий спосіб -
триматися від нього якнайдалі (без глядачів вистава не відбудеться). Чи не
підтримуйте розмову непридатними способами. Звичайно, підтримати інші методи
розмови, найбільш допустимі, тут можна і навіть необхідно.
2.7. Слід показати людям,
схильним до демонстративного самогубства, що зовсім не обов'язково значима
особистість, об'єкт його уваги, відреагує саме так, як цього хоче самогубець:
цілком ймовірно, що улюблений зовсім не горюватиме над могилою, а весь
навколишній світ зовсім не мучитиме себе почуттям провини. І переконатися в
цьому саму особисто у нього вже не буде можливості. Навіщо ризикувати своїм життям
лише для того, щоб спробувати «комусь щось довести»? Кращий варіант спробувати
вийти на діалог конструктивними методами, а такі методи є в будь-якій ситуації.
І Ви зможете допомогти учневі, відкривши їх для нього.
2.8. Вкрай складно
відмовити дитину від самогубства, вказуючи на його почуття обов'язку: не можна
завдавати болю батькам, не можна залишати близьких, ти не маєш на це права ...
Такого виду тиск може тільки підштовхнути до фатального кроку: мовляв, я
настільки вже нічого не значу, що і життям власним розпоряджатися не маю права!
Потрібно постаратися переконати цю дитину в тому, що якщо вона бажає в цьому
житті бути значущою особистістю: чи не краще буде докласти свою голову і руки
до того, щоб домогтися значущості найбільш адекватними методами?
2.9. Вкрай важливо
переключити потенційного самогубця з думки про самогубство. Але не можна
говорити йому «Та ти не думай про це!»; його думки будуть знову і знову
повертатися до «забороненого плоду». Проведіть такий експеримент. Уявіть, що
вам сказали: «Не думай про слона». Ну і як, про що ви зараз в першу чергу
подумали? Ото ж бо й воно. Точно так само не слід прямо відмовляти людини «не
думати про суїцид». Краще дати йому іншу роботу для мозку!
2.10. Слід скористатися
допомогою фахівця. Якщо Ви відзначили в поведінці, зовнішньому вигляді, під час
бесіди з дитиною можливі ознаки самогубства, не намагайтеся вирішити дану
проблему самі, не бійтеся звернутися за допомогою до психолога освітньої
установи. Це внесе великий внесок в порятунок чужого життя.
2.11. Завжди пам'ятайте,
що винних в суїциді, як правило, немає. Будь-яке самогубство - це особисте,
усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям - невід'ємне
право кожної особистості. Але найкращою профілактикою самогубства є надання можливості
кожному відчути це право, так само як і право шукати інші способи вирішення
проблем. Коли людина відчуває себе потрібним хоча б самому собі, якщо він має
право голосу хоча б по відношенню до себе самого - вже хоча б, тому життя
починає представляти для нього досить велику цінність!
3. Прийоми попередження
суїцидів
3.1. Не слід ставитися
поблажливо до учня: він вже не «на верхньому рівні дитячості», а на «нижньому
рівні дорослості».
3.2. Завжди вислухайте -
«Я чую тебе». Не намагайтеся втішати загальними фразами типу «Ну, все не так
погано», «Вам стане краще», «Не варто цього робити». Потрібно дати йому
можливість вимовитися. Задавайте йому питання і уважно слухайте.
3.3. У разі, якщо його
слова вас лякають, необхідно сказати про це прямо. Його вже пізно оберігати:
йому потрібна допомога, а не фальшиві запевнення про те, що все добре.
3.4. Обговорюйте -
відкрите обговорення планів і проблем прибирає тривожність. Не варто боятися
говорити про це - більшість людей відчувають незручність, кажучи про суїцид, і
це проявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Розмови не можуть
спровокувати суїциду, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність,
підозрілість до співрозмовника.
Не тисніть на нього. Але покажіть, що його доля вам не байдужа.
3.5. Будьте дуже уважні
до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Будь-яку жартівливу
згадку або загрозу потрібно сприймати всерйоз. Підлітки часто заперечують, що
говорили серйозно, намагаються висміювати співрозмовника за його зайву
тривожність, можуть зображати гнів. Говоріть, що ви приймаєте їх серйозно.
3.6. Задавайте питання -
узагальнюйте, виконуйте рефреймінг - «Таке враження, що ти насправді говориш
...», «Більшість людей замислювалося про самогубство ...», «Ти коли-небудь
думав, як зробити його?» Якщо вами отримана відповідь, переходите на
конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді
станеться? А що якщо ти схибиш? Хто тебе знайде? Ти думав про свої похорони?
Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть
підлітку відкрито говорити і думати про своїх помислах.
3.7. Підкреслюється
тимчасовий характер проблем - визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми
дуже складні - дізнайтеся, як ви можете допомогти, так як вам він уже довіряє.
Постарайтеся дізнатися, хто ще міг би допомогти в даній ситуації.
3.8. Якщо ви не дуже
добре розбираєтеся в темі, відправте дитину до того, хто краще вас зможе
зрозуміти його почуття (іншого фахівця). Шукайте інформацію разом з ним. В
цьому випадку, визнавши свою некомпетентність, ви завоюєте повагу. Надалі, коли
ситуація проясниться, зможете допомогти доброю порадою.
Пам’ятка для батьків
щодо профілактики суїциду серед учнів
Останнім часом зріс рівень смертності
серед дітей, зокрема через самогубство. Статистика свідчить, що частота
суїцидальних дій серед дітей протягом останніх двох десятиліть подвоїлась.
Деякі спеціалісти пишуть про те, що в 10% суїцидальна поведінка має мету
покінчити з собою, і в 90% суїцидальна поведінка підлітка – це привернення до
себе уваги.
Суїцид – це навмисне
позбавлення себе життя. Спостерігається як у психічно здорових людей, так і при
психічних захворюваннях, що протікають з депресією.
Суїцидальна поведінка – це виявлення
суїцидальної активності (думок, намірів, висловлювань, загроз, спроб). При
дійсній суїцидальній поведінці наміри покінчити з собою не тільки
обмірковуються, але нерідко й поступово виношуються.
Суїцидальний шантаж – загроза здійснити
самогубство як засіб впливу на несприятливу ситуацію.
Увага, якщо у дитини:
1.
Гостра зміна поведінки – агресивність, втечі, протест, скандальність,
примхливість, участь у заходах з ризиком для життя.
2.
Дитина веде себе так, ніби-то у чомусь винна (самоосуд, безнадійність,
роздратованість). Неприйняття похвали і нагороди.
3.
Смерть, втрата або зрада близької людини.
4.
Різке зникнення активності і інтересу до розваг.
5.
Виникають напади голосної, швидкої, іноді безупинної мови, наповненої скаргами,
звинуваченнями або закликами про допомогу.
6.
Порізи на зап’ястках.
7.
Тремтіння, сухість губ та прискорене дихання.
8.
Тема смерті в розповідях, питаннях, іграх, письмових роботах.
9.
Вербальні погрози – прямі чи завуальовані (типу: „ви мене більше не побачите”,
„мені тепер все одно”, усе проти мене”, „з мене досить”...)
Ваші
дії:
1.
Організувати спостереження за дитиною.
2.
Стимулювати дитину до особистісних контактів.
3.
Створити умови, в яких дитина відчує свою значущість.
4.
Зрозуміти її, прийняти як особистість, налагодити турботливі відносини.
5. Бути
уважним співрозмовником і ні в якому разі не сперечатися, вселяти надію.
6.
Терміново проінформувати адміністрацію, психологічну та медичну служби.
Причини суїцидів серед
підлітків:
1)
утрата коханої людини;
2) стан
перевтоми;
3)
приниження почуття власної гідності;
4)
образи почуття дружби та любові;
5)
руйнування захисних механізмів особистості внаслідок вживання алкоголю,
гіпогенних психотропних засобів і наркотиків;
6)
ототожнювання себе з людиною, яка скоїла самогубство (приятелів, героїв книг,
кінофільмів);
7)
різні форми страху, гніву та суму з різних приводів;
8)
реальну або уявну втрату батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі; 9)
шкільні конфлікти.
Рекомендації для батьків щодо попередження психоемоційних
розладів у дітей:
· Забезпечити
нормоване фізичне навантаження.
· Організувати
повноцінний відпочинок, достатній сон.
· Дозувати
час перегляду телевізора та занять із комп’ютером таперебування в соціальних
мережах.
· Контролювати
зміст телепрограм, компютерних ігор, книг та журналів.
· Формувати
відразу до алкоголю, паління, наркотиків, нецензурної лайки.
· Допомагати
у виборі якісного кола спілкування, гідних друзів.
· Розвивати
постійні дружні стосунки в сім’ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього
світу дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу.
· Підвищувати
авторитет батьків у сім’ї, встановлювати розумні правила та вимоги, запровадити
чіткий перелік обмежень та заборон.
· Ставити
перед дитиною досяжні цілі, допомагати у виборі оптимального життєвого шляху.
· Спільно
долати труднощі та перешкоди, культивувати творчий підхід до розв’язання
проблемних ситуацій.
· Вірити
в дитину, в її найкращі риси та сторони особистості.
· Виявляти
до дитини ніжні почуття, турботу і увагу.
· Виробляти
позитивне мислення, виховувати любов до життя.
Пам’ятка для дітей, що потрапили у складну життєву
ситуацію, або для тих, кому погано…
1.
У разі сильних емоційних
переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших дітей. У
цьому немає нічого страшного. З
одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим
можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання
зарадити твоєму горю.
2. Дієвий спосіб боротися з
тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться
без розчарувань.
3. Якщо ти втратив спокій через
почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити
становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш
про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком
можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе
лаяти. Але потім, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти.
4. У будь-якому разі, якщо ти
занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись зі своїми
переживаннями з людиною, якій ти довіряєш. Щира розмова може
знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки
зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до
нашого горя і болю.
5. Поширеною помилкою є
очікування, що інші здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати
і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на
серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий
своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у
собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.
6. У виникненні або посиленні
пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти
постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе
нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має
право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною
особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а
не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з
розумінням.
7. Почуття відчаю саме собою не
пройде. Якщо відчуєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй
переключитися на щось інше, зайнятись якоюсь справою. Не можна
сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до
тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли
загострюється депресія.
8. Корисно також займатися тим,
що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь
із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену
страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось
відремонтуй удома, зроби ранкову зарядку, піди в спортзал, прогуляйся на
свіжому повітрі, покатайся на велосипеді, роликах та ін.
9. Найкращими ліками від
пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму
житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне
перекрити власний душевний біль.
10. У жодному разі не вдавайся
до спроби приховати, або подолати свою депресію за допомогою наркотиків або
алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті. Хто шукає легких шляхів
розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого
тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.
11. Якщо твій душевний стан дуже
розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію,
спробуй звернутися до фахівця:психолога, психотерапевта,психіатра.Сьогодні
існують служби анонімної допомоги людям у кризових моментах життя.
Національна дитяча “гаряча лінія”:
8 800 500 225 (зі стаціонарних телефонів) та
або 116 111 (з мобільних телефонів).
ВИХІД ЗАВЖДИ Є!
Нормативна база, згідно якої працює психологічна служба
Брошура «Набута інвалідність дитини. Поради батькам і фахівцям»
 |
 |
 |
- Цілодобово лінія психологічної підтримки "Між нами" Львівський міський центр соціалних служб - 0800 307 305. Дзвінки з будь-яких операторів - безкоштовні.
- Цілодобова безоплатна правова допомога / Free Legal Aid. - 0800 213 103. Консультування з правових питань
- Центр психосоціальної підтримки НаУКМА та БО "Голоси дітей". Гаряча лінія для дітей (08.00-22.00): 096 039 22 58; 063 558 12 82.
Про запобігання та протидію домашньому насиллю
Класним керівникам для соціального паспорта
Реагуємо на ознаки насильства над дитиною
Профілактика суїцидальних тенденцій серед школярів.
Булінг та кібербулінг у питаннях та відповідях
Все про шкільний булінг
Булінг у школі: як розпізнати та що робити.
1 грудня уся світова спільнота відзначає Всесвітній день
боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для
життя несе ця глобальна проблема.День започатковано у 1988 році, він покликаний підвищити поінформованість
щодо ВІЛ/СНІДу та привернути увагу суспільства до порушень прав і свобод
людини, які мають ВІЛ-статус.
У цей день в усьому світі відбуваються різноманітні
соціальні акції, спрямовані на інформування про небезпеку хвороби, шляхи її
поширення, симптоми, особливості лікування.
Стратегія України щодо боротьби з епідемією та
профілактикою ВІЛ/СНІДу відображена в нормативних актах, зокрема в Законах
України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД)
та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб»,
Постановах КМ України, інструкціях МОЗ України тощо, низці державних соціальних
програм.
Відповідно до сучасних принципів протидії поширенню
ВІЛ-інфекції розвиваються напрями профілактики, догляду та підтримки, які
передбачають просвітницьку діяльність, забезпечення рівного доступу до медичних
та соціальних послуг серед груп населення, що мають підвищений ризик
інфікування ВІЛ, людей, що живуть з ВІЛ, членів їх сімей тощо.
Важливим фактором успіху такої роботи залишається
використання усіх існуючих можливостей щодо співпраці державних органів влади
та установ з громадськими, профспілковими організаціями, організаціями
роботодавців, науковими та освітніми установами для розповсюдження серед громадян
інформації про ВІЛ-інфекції/СНІДу.
Водночас стигма та дискримінація, пов’язані з ВІЛ/СНІД,
чинять серйозний психологічний вплив на самосвідомість ВІЛ-позитивних людей,
понижують самооцінку людини та призводять до тяжких емоційно-психологічних
наслідків. Тому дуже важливо виховувати толерантне ставлення до людей, яких
торкнулася проблема ВІЛ/СНІДу.
Заходи, що традиційно проводяться в цей день, традиційно
відбуваються із символом – Червоною стрічкою. Її вигадав художник Франк Мур. У
1991 році цей символ був використаний вперше. Тепер кожен, хто надягає Червону
стрічку 1 грудня, висловлює свою надію на майбутнє без СНІДу.
Саме
2 грудня 1949 року прийняли Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з
експлуатацією проституції третіми особами. Щороку 2 грудня за рішенням
Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування
рабства.
На
жаль, у світі досі існують сучасні форми рабства, такі як сексуальна
експлуатація, торгівля людьми, продаж наречених, шлюби з примусу, ряд форм
дитячої праці, насильницьке вербування дітей для використання у збройних
конфліктах та боргова кабала.
Ніхто
не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що
принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна
людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим
дослідам. Також Конституцією України забороняється використання примусової
праці.
Завдання
Міжнародного дня боротьби за скасування рабства – об’єднання зусиль урядів,
громадянського суспільства та приватного сектора, для викорінення всіх сучасних
форм рабства.
За деякими даними, один з десяти дітей в світі працює. В
даний час дитяча праця використовується в світі в основному з метою економічної
та сексуальної експлуатації. Це суперечить Конвенції про права дитини яка
визнає «право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання
будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в
одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому,
духовному, моральному і соціальному розвитку ».
Відповідно до Протоколу про попередження і припинення
торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, «торгівля
людьми» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення,
передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрози силою або її
застосування або інших форм примусу, викрадення , шахрайства, обману,
зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи
вигоди для досягнення згоди особи, яка контролює іншу особу.
Поняття торгівлі людьми визначено рядом
нормативно-правових актів. Першим сучасним міжнародно-визнаним тлумаченням
терміну «торгівля людьми» є визначення, що міститься у Протоколі «Про
попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і
покарання за неї» – означає здійснювані з метою експлуатації вербування,
перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою
або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману,
зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді
платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.
Законом України «Про протидію торгівлі людьми» визначено,
що «торгівля людьми» — це здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина,
а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання
людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням
обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи
погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або
матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до
Кримінального кодексу України визнаються злочином.
Подібне тлумачення цієї дефініції міститься у ст. 149
Кримінального кодексу України – торгівля людьми або здійснення іншої незаконної
угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення,
переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з
використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,
Експлуатація включає, експлуатацію проституції інших осіб
або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство
або звичаї, подібні до рабства практику, поневолення або вилучення органів.
Згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги,
а якщо жертвою є дитина це кваліфікується як злочин навіть в тому випадку якщо
не застосовувалася сила.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи
іншим дослідам. Також Конституцією України забороняється використання
примусової праці.
Випадки торгівлі людьми також зафіксовані всередині
України. Торгівля людьми заборонена й карається законом України за статтею 149
Кримінального кодексу України.
Згідно зі статтями 14 та 15 Закону України «Про протидію
торгівлі людьми» особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має
право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення
статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів Національної
поліції щодо захисту прав і свобод.
Куди звертатись в разі якщо ви є постраждалим або знаєте
особу відносно якої застосовується рабство, примусова праця або інші форми
експлуатації:
527 та 0 800 505 501 – номери телефону Національної
безкоштовної гарячої лінії з питань протидії торгівлі людьми та консультування
мігрантів.
Міжнародний день людей з інвалідністю (International Day of Persons with Disabilities) –Міжнародний
день ООН, встановлений резолюцією A/RES/47/3 Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня
1992 року, який відзначається щорічно 3 грудня.
Генеральна Асамблея закликала держави проводити подальшу
інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із
інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей,
захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на
перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному,
соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству
про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини
суспільства – людей із інвалідністю.
Всі люди мають різні порушення здоров’я в якийсь момент в
їхньому житті. Різниця в тому, що в більшості випадків погіршення
здоров’я не заважає тій чи іншій людині функціонувати, бути залученим або брати
участь в житті спільноти. Міжнародний день людей з обмеженими
можливостями (IDPWD) дотримується своєї переконаності в тому, що людина за
своєю природою не є «інвалідом» – інвалідність НЕ є особливістю людини.
Відзначаючи Міжнародний день інвалідів, прогресивне
людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями
потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дадуть
змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів
визначає ступінь цивілізованості суспільства. В Україні близько 3 мільйонів
людей з інвалідністю. І вони вимагають до себе підвищеної уваги. Ліки,
продуктові набори, пільги на медичне обслуговування, пенсії і дотації,
спеціально оснащені будівлі, транспорт – це все потрібно людині з обмеженими
можливостями.
Але не будемо забувати про головне – найбільше,
чого потребують такі люди – це наша увага та розуміння. Переймаючись буденними
проблемами, ми повинні замислюватись над непростою долею людей з вадами
здоров`я і не тільки 3 грудня, а й протягом усього року не забувати про те, що
поруч із нами живуть співгромадяни, які потребують нашої допомоги та уваги. У
цей день хочеться побажати їм теплих стосунків із близькими, бадьорості духу та
міцного здоров`я. Надалі залишатися для нас прикладом безмежних людських
можливостей та великої сили волі, що ці можливості породжує, а всім нам
побільше душевної щедрості і милосердя, які втілилися б у добрі справи.
Source: http://www.dolc.dp.ua/wpress/?p=7193
Кожного
року, 5 грудня, волонтери в усьому світі відзначають Міжнародний день
волонтерів, заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй в
1985 році.
Сьогодні
волонтерський рух має глобальний характер. Волонтерська діяльність як прояв
милосердя і доброчинності буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи
іншій допомозі.
Офіційно
вважається, що волонтерський рух бере початок у 20-х роках XX століття. Після
Першої світової війни, у 1920 році у Франції, під Страсбургом, здіснили перший
волонтерський проєкт за участю німецької і французької молоді, в рамках якого
волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих
боїв між німецькими і французькими військами. Потім цю естафету підхопила
Індія, і рух поширився світом.
Українцям
здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження
українського волонтерства по праву можна вважати 2014-й, коли волонтерство з
поодиноких випадків виросло в потужний громадянський рух.
Турбота
про людей і тварин, солідарність і гуманна корисливість, духовність і
громадянська чеснота, взаємодовіра, жертовність, солідарність і
відповідальність – це лише частина якостей притаманних волонтерам. Волонтерство
– це не робота, а покликання. Це спосіб життя і мислення. Небайдужість до чужої
біди, причетність і співпереживання – те, що веде волонтерів вперед.
Дякуємо
вам за ваше добре серце! Будьте здорові і щасливі, радійте, мрійте і надихайте,
спонукайте і підтримуйте! Бережіть ваш вогник доброти і діліться ним з усіма,
хай ваші добрі справи повертаються до вас сторицею!
З початком «тихої
революції» у Квебеку у 1960-х роках жінки почали відігравати значимішу роль у
житті суспільства. Велику роль у заохоченні жінок займатися нетрадиційними для
них професіями відігравав рух фемінізму. У 1970-х та 1980-х роках багато жінок
поступало у технічні ВУЗи Монреалю та Канади. Система заохочень для жінок у
коледжах та університетах викликала незадоволення у незначної частини
чоловіків, які вважали такі заходи дискримінаційними. Саме до цієї категорії
незадоволених належав 25-річний Марк Лепін, який звинувачував фемінізм та жінок
у своїх життєвих негараздах та неможливості потрапити до Політехнічної школи
Монреалю.
Увечері 6 грудня 1989
року, у передостанній день занять перед різдвяними канікулами Марк Лепін приніс
до Політехнічної школи напівавтоматичну гвинтівку з якою мав намір розправитися
із студентками і також передсмертний лист, в якому звинувачував фемінізм та
жінок у своїх життєвих негараздах. Стрілянину Лепін почав у коридорі, де
загинула перша жертва. Далі він перейшов до аудиторії 303, в якій відвідували
заняття студенти: 10 жінок і 48 чоловіків. Наголосивши, що він ненавидить
фемінізм, Лепін зробив два постріли у стелю та наказав чоловікам вийти у
коридор і почав розстрілювати студенток, які залишилися в аудиторії. Від куль
загинуло шість жінок, решта отримали різні ступені поранення, але залишилися в
живих.
Розправившись із студентками в аудиторії 303
Лепін вийшов у коридор і почав полювати за студентами в інших аудиторіях та
їдальні, де загинуло ще дві жінки. На третьому поверсі школи Лепін увірвався
до аудиторії 311, де 26 студентів здавали усні іспити і відкрив стрілянину без
розбору по всім хто ховався між партами. Стрілянина у школі тривала близько 20
хвилин, під час якої Лепін застрелив у загальній кількості 14 жінок та поранив
13 інших студентів, серед них також чотирьох чоловіків. Після бійні у школі
Марк Лепін покінчив життя самогубством.
Стрілянина у Монреалі стала найбільшим
масовим вбивством у Канаді і шокувала багатьох у країні і світі. Органи
федеральної та місцевої влади в Канаді оголосили три дні жалоби, був
приспущений прапор на будівлі канадського парламенту. Обставини злочину, який
скоїв Лепін та мотиви, які він пояснив у передсмертному листі викликали жваве
обговорення в канадському суспільстві, а саме загострили увагу на проблемі
насильства проти жінок. У Монреалі та декількох інших містах Канади були
споруджені меморіали жертвам трагедії. Щорічно, 6 грудня відмічається
Національний день запобігання насильству проти жінок, у багатьох навчальних
закладах Канади проходять щорічні конференції та поминальні заходи. Після подій
у Монреалі, у 1995 році був прийнятий новий закон, який ввів жорсткіші правила
щодо купівлі та розповсюдження вогнепальної зброї.
Масове вбивство
підштовхнуло канадський жіночий рух, який одразу побачив у ньому символ
насильства над жінками. «Смерть цих молодих жінок не буде марною, ми
обіцяли», – нагадала канадська феміністка Джуді Ребік
Метою проведення акції «16 днів проти насильства» є привернення уваги
громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання
насильства щодо жінок, домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми,
протидії торгівлі людьми, забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та
активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів,
громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінокЦе
дуже важлива для України міжнародна ініціатива, оскільки рівність чоловіків і
жінок безпосередньо впливає на соціальне, економічне та політичне життя країни,
є принципово важливим показником для міжнародних партнерів та іміджу України на
світовій арені, а також є одним із пріоритетів діяльності Уряду.
1 грудня уся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя несе ця глобальна проблема.
День започатковано у 1988 році, він покликаний підвищити поінформованість
щодо ВІЛ/СНІДу та привернути увагу суспільства до порушень прав і свобод
людини, які мають ВІЛ-статус.
У цей день в усьому світі відбуваються різноманітні
соціальні акції, спрямовані на інформування про небезпеку хвороби, шляхи її
поширення, симптоми, особливості лікування.
Стратегія України щодо боротьби з епідемією та
профілактикою ВІЛ/СНІДу відображена в нормативних актах, зокрема в Законах
України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД)
та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб»,
Постановах КМ України, інструкціях МОЗ України тощо, низці державних соціальних
програм.
Відповідно до сучасних принципів протидії поширенню
ВІЛ-інфекції розвиваються напрями профілактики, догляду та підтримки, які
передбачають просвітницьку діяльність, забезпечення рівного доступу до медичних
та соціальних послуг серед груп населення, що мають підвищений ризик
інфікування ВІЛ, людей, що живуть з ВІЛ, членів їх сімей тощо.
Важливим фактором успіху такої роботи залишається
використання усіх існуючих можливостей щодо співпраці державних органів влади
та установ з громадськими, профспілковими організаціями, організаціями
роботодавців, науковими та освітніми установами для розповсюдження серед громадян
інформації про ВІЛ-інфекції/СНІДу.
Водночас стигма та дискримінація, пов’язані з ВІЛ/СНІД,
чинять серйозний психологічний вплив на самосвідомість ВІЛ-позитивних людей,
понижують самооцінку людини та призводять до тяжких емоційно-психологічних
наслідків. Тому дуже важливо виховувати толерантне ставлення до людей, яких
торкнулася проблема ВІЛ/СНІДу.
Заходи, що традиційно проводяться в цей день, традиційно
відбуваються із символом – Червоною стрічкою. Її вигадав художник Франк Мур. У
1991 році цей символ був використаний вперше. Тепер кожен, хто надягає Червону
стрічку 1 грудня, висловлює свою надію на майбутнє без СНІДу.
Саме 2 грудня 1949 року прийняли Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства.
На
жаль, у світі досі існують сучасні форми рабства, такі як сексуальна
експлуатація, торгівля людьми, продаж наречених, шлюби з примусу, ряд форм
дитячої праці, насильницьке вербування дітей для використання у збройних
конфліктах та боргова кабала.
Ніхто
не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що
принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна
людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим
дослідам. Також Конституцією України забороняється використання примусової
праці.
Завдання
Міжнародного дня боротьби за скасування рабства – об’єднання зусиль урядів,
громадянського суспільства та приватного сектора, для викорінення всіх сучасних
форм рабства.
За деякими даними, один з десяти дітей в світі працює. В
даний час дитяча праця використовується в світі в основному з метою економічної
та сексуальної експлуатації. Це суперечить Конвенції про права дитини яка
визнає «право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання
будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в
одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому,
духовному, моральному і соціальному розвитку ».
Відповідно до Протоколу про попередження і припинення
торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, «торгівля
людьми» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення,
передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрози силою або її
застосування або інших форм примусу, викрадення , шахрайства, обману,
зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи
вигоди для досягнення згоди особи, яка контролює іншу особу.
Поняття торгівлі людьми визначено рядом
нормативно-правових актів. Першим сучасним міжнародно-визнаним тлумаченням
терміну «торгівля людьми» є визначення, що міститься у Протоколі «Про
попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і
покарання за неї» – означає здійснювані з метою експлуатації вербування,
перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою
або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману,
зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді
платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.
Законом України «Про протидію торгівлі людьми» визначено,
що «торгівля людьми» — це здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина,
а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання
людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням
обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи
погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або
матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до
Кримінального кодексу України визнаються злочином.
Подібне тлумачення цієї дефініції міститься у ст. 149
Кримінального кодексу України – торгівля людьми або здійснення іншої незаконної
угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення,
переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з
використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,
Експлуатація включає, експлуатацію проституції інших осіб
або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство
або звичаї, подібні до рабства практику, поневолення або вилучення органів.
Згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги,
а якщо жертвою є дитина це кваліфікується як злочин навіть в тому випадку якщо
не застосовувалася сила.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи
іншим дослідам. Також Конституцією України забороняється використання
примусової праці.
Випадки торгівлі людьми також зафіксовані всередині
України. Торгівля людьми заборонена й карається законом України за статтею 149
Кримінального кодексу України.
Згідно зі статтями 14 та 15 Закону України «Про протидію
торгівлі людьми» особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має
право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення
статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів Національної
поліції щодо захисту прав і свобод.
Куди звертатись в разі якщо ви є постраждалим або знаєте
особу відносно якої застосовується рабство, примусова праця або інші форми
експлуатації:
527 та 0 800 505 501 – номери телефону Національної
безкоштовної гарячої лінії з питань протидії торгівлі людьми та консультування
мігрантів.
Генеральна Асамблея закликала держави проводити подальшу
інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із
інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей,
захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на
перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному,
соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству
про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини
суспільства – людей із інвалідністю.
Всі люди мають різні порушення здоров’я в якийсь момент в
їхньому житті. Різниця в тому, що в більшості випадків погіршення
здоров’я не заважає тій чи іншій людині функціонувати, бути залученим або брати
участь в житті спільноти. Міжнародний день людей з обмеженими
можливостями (IDPWD) дотримується своєї переконаності в тому, що людина за
своєю природою не є «інвалідом» – інвалідність НЕ є особливістю людини.
Відзначаючи Міжнародний день інвалідів, прогресивне
людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями
потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дадуть
змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів
визначає ступінь цивілізованості суспільства. В Україні близько 3 мільйонів
людей з інвалідністю. І вони вимагають до себе підвищеної уваги. Ліки,
продуктові набори, пільги на медичне обслуговування, пенсії і дотації,
спеціально оснащені будівлі, транспорт – це все потрібно людині з обмеженими
можливостями.
Але не будемо забувати про головне – найбільше,
чого потребують такі люди – це наша увага та розуміння. Переймаючись буденними
проблемами, ми повинні замислюватись над непростою долею людей з вадами
здоров`я і не тільки 3 грудня, а й протягом усього року не забувати про те, що
поруч із нами живуть співгромадяни, які потребують нашої допомоги та уваги. У
цей день хочеться побажати їм теплих стосунків із близькими, бадьорості духу та
міцного здоров`я. Надалі залишатися для нас прикладом безмежних людських
можливостей та великої сили волі, що ці можливості породжує, а всім нам
побільше душевної щедрості і милосердя, які втілилися б у добрі справи.
Source: http://www.dolc.dp.ua/wpress/?p=7193
Кожного
року, 5 грудня, волонтери в усьому світі відзначають Міжнародний день
волонтерів, заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй в
1985 році.
Сьогодні
волонтерський рух має глобальний характер. Волонтерська діяльність як прояв
милосердя і доброчинності буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи
іншій допомозі.
Офіційно
вважається, що волонтерський рух бере початок у 20-х роках XX століття. Після
Першої світової війни, у 1920 році у Франції, під Страсбургом, здіснили перший
волонтерський проєкт за участю німецької і французької молоді, в рамках якого
волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих
боїв між німецькими і французькими військами. Потім цю естафету підхопила
Індія, і рух поширився світом.
Українцям
здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження
українського волонтерства по праву можна вважати 2014-й, коли волонтерство з
поодиноких випадків виросло в потужний громадянський рух.
Турбота
про людей і тварин, солідарність і гуманна корисливість, духовність і
громадянська чеснота, взаємодовіра, жертовність, солідарність і
відповідальність – це лише частина якостей притаманних волонтерам. Волонтерство
– це не робота, а покликання. Це спосіб життя і мислення. Небайдужість до чужої
біди, причетність і співпереживання – те, що веде волонтерів вперед.
Дякуємо
вам за ваше добре серце! Будьте здорові і щасливі, радійте, мрійте і надихайте,
спонукайте і підтримуйте! Бережіть ваш вогник доброти і діліться ним з усіма,
хай ваші добрі справи повертаються до вас сторицею!
З початком «тихої
революції» у Квебеку у 1960-х роках жінки почали відігравати значимішу роль у
житті суспільства. Велику роль у заохоченні жінок займатися нетрадиційними для
них професіями відігравав рух фемінізму. У 1970-х та 1980-х роках багато жінок
поступало у технічні ВУЗи Монреалю та Канади. Система заохочень для жінок у
коледжах та університетах викликала незадоволення у незначної частини
чоловіків, які вважали такі заходи дискримінаційними. Саме до цієї категорії
незадоволених належав 25-річний Марк Лепін, який звинувачував фемінізм та жінок
у своїх життєвих негараздах та неможливості потрапити до Політехнічної школи
Монреалю.
Увечері 6 грудня 1989
року, у передостанній день занять перед різдвяними канікулами Марк Лепін приніс
до Політехнічної школи напівавтоматичну гвинтівку з якою мав намір розправитися
із студентками і також передсмертний лист, в якому звинувачував фемінізм та
жінок у своїх життєвих негараздах. Стрілянину Лепін почав у коридорі, де
загинула перша жертва. Далі він перейшов до аудиторії 303, в якій відвідували
заняття студенти: 10 жінок і 48 чоловіків. Наголосивши, що він ненавидить
фемінізм, Лепін зробив два постріли у стелю та наказав чоловікам вийти у
коридор і почав розстрілювати студенток, які залишилися в аудиторії. Від куль
загинуло шість жінок, решта отримали різні ступені поранення, але залишилися в
живих.
Розправившись із студентками в аудиторії 303
Лепін вийшов у коридор і почав полювати за студентами в інших аудиторіях та
їдальні, де загинуло ще дві жінки. На третьому поверсі школи Лепін увірвався
до аудиторії 311, де 26 студентів здавали усні іспити і відкрив стрілянину без
розбору по всім хто ховався між партами. Стрілянина у школі тривала близько 20
хвилин, під час якої Лепін застрелив у загальній кількості 14 жінок та поранив
13 інших студентів, серед них також чотирьох чоловіків. Після бійні у школі
Марк Лепін покінчив життя самогубством.
Стрілянина у Монреалі стала найбільшим
масовим вбивством у Канаді і шокувала багатьох у країні і світі. Органи
федеральної та місцевої влади в Канаді оголосили три дні жалоби, був
приспущений прапор на будівлі канадського парламенту. Обставини злочину, який
скоїв Лепін та мотиви, які він пояснив у передсмертному листі викликали жваве
обговорення в канадському суспільстві, а саме загострили увагу на проблемі
насильства проти жінок. У Монреалі та декількох інших містах Канади були
споруджені меморіали жертвам трагедії. Щорічно, 6 грудня відмічається
Національний день запобігання насильству проти жінок, у багатьох навчальних
закладах Канади проходять щорічні конференції та поминальні заходи. Після подій
у Монреалі, у 1995 році був прийнятий новий закон, який ввів жорсткіші правила
щодо купівлі та розповсюдження вогнепальної зброї.
Масове вбивство
підштовхнуло канадський жіночий рух, який одразу побачив у ньому символ
насильства над жінками. «Смерть цих молодих жінок не буде марною, ми
обіцяли», – нагадала канадська феміністка Джуді Ребік
Метою проведення акції «16 днів проти насильства» є привернення уваги
громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання
насильства щодо жінок, домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми,
протидії торгівлі людьми, забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та
активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів,
громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінокЦе
дуже важлива для України міжнародна ініціатива, оскільки рівність чоловіків і
жінок безпосередньо впливає на соціальне, економічне та політичне життя країни,
є принципово важливим показником для міжнародних партнерів та іміджу України на
світовій арені, а також є одним із пріоритетів діяльності Уряду.
10 грудня – Міжнародний день прав людини
10 грудня у світі відзначають Міжнародний день прав людини, який було засновано 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Головна мета цього свята – проголошення рівності всіх
громадян, що є необхідною передумовою свободи, справедливості та миру.
Саме в цей день у 1948 році Генеральна Асамблея ООН
прийняла Загальну декларацію прав людини, яка стала видатним документом в історії
людства, що започаткував процес створення системи міжнародних стандартів та
набуття ними універсального характеру.
Крім основних прав людини, Декларація перелічує
політичні, громадянські права і свободи людини, а також права в економічній,
соціальній та культурній сферах.
Одним з пріоритетів, зазначених у Декларації, є право
на працю, її сприятливі умови, вільний вибір роботи, захист від безробіття,
справедливу винагороду, відпочинок та дозвілля, розумне обмеження робочого дня
та оплачувану періодичну відпустку.
Міжнародний день прав людини нагадує всім про гідність
кожної особистості, невід’ємність її громадянських, культурних, економічних,
політичних і соціальних прав, а також про необхідність захищати ці права.
В ЩОДЕННИК НА КАНІКУЛИ
Правила безпечного поводження при виявленні вибухонебезпечних предметів
Звісно, ми можемо багато говорити про ту велику кількість заходів профілактичної спрямованості, але варто відмітити, що кардинальна зміна поглядів дитини настане лише тоді, коли вона самостійно усвідомить усю ситуацію.
Андрій, який у 15-річному віці потрапив у погану компанію, вплив старших хлопців виявився дуже сильним, він і не помітив, як його втягли у злочинні справи.
-
Хлопці старші за мене. Часто “піддьоргували” мене, брали “на слабо”. Одного разу вони вирішили вчинити крадіжку із приватного будинку. Мешканці будинку приїздили туди лише влітку, тому взимку залізти і щось там вкрасти було без проблем. Тоді в тому пограбуванні брав і я участь. Ось так і став на злочинний шлях, — розповідає Андрій
Цей злочин був єдиним у житті хлопця. Одного, як говорить Андрій, вистачило, щоб зрозуміти.
- Змінився. Та так мабуть і не можна сказати. Просто усвідомив усю ситуацію. Мене тоді найбільше злякало, коли слідчий розказував, що буде зі мною, якщо я і далі продовжу так жити. А ще допоміг добрий прочухан від батька. Ось так і став на правильний шлях.
За грати, на щастя, наша наступна героїня не потрапила, але дівчина стояла тривалий час на обліку в органах правопорядку.
- У 13 років розпивала алкоголь, брала участь у бійках, крадіжках. Все було поступово, але одне тягнуло за собою інше. Потім, пам’ятаю, також із друзями курила траву. Зі мною довго всі тоді «носилися», просили не робити, але нічого не вийшло, врешті-решт поставили на облік. Рідним по суті до мене не було ніякого діла: мати із батьком любили випити. У нашому домі часто було різного виду «віселья», — пригадує Іра (ім’я дівчини з метою збереження конфіденційності змінено — ред.). — Коли змінилася? Ох, та мабуть, коли уже закінчила училище. Просто дивишся тоді уже на все по-іншому і про багато речей шкодуєш, але що вже зробиш…
На жаль, таких утопічних випадків не так уже й багато. Найчастіше перший злочин спричиняє наступний, як наслідок — в’язниця.
Головна мета цього свята – проголошення рівності всіх
громадян, що є необхідною передумовою свободи, справедливості та миру.
Саме в цей день у 1948 році Генеральна Асамблея ООН
прийняла Загальну декларацію прав людини, яка стала видатним документом в історії
людства, що започаткував процес створення системи міжнародних стандартів та
набуття ними універсального характеру.
Крім основних прав людини, Декларація перелічує
політичні, громадянські права і свободи людини, а також права в економічній,
соціальній та культурній сферах.
Одним з пріоритетів, зазначених у Декларації, є право
на працю, її сприятливі умови, вільний вибір роботи, захист від безробіття,
справедливу винагороду, відпочинок та дозвілля, розумне обмеження робочого дня
та оплачувану періодичну відпустку.
Міжнародний день прав людини нагадує всім про гідність
кожної особистості, невід’ємність її громадянських, культурних, економічних,
політичних і соціальних прав, а також про необхідність захищати ці права.
Правила безпечного поводження при виявленні вибухонебезпечних предметів
Звісно, ми можемо багато говорити про ту велику кількість заходів профілактичної спрямованості, але варто відмітити, що кардинальна зміна поглядів дитини настане лише тоді, коли вона самостійно усвідомить усю ситуацію.
Андрій, який у 15-річному віці потрапив у погану компанію, вплив старших хлопців виявився дуже сильним, він і не помітив, як його втягли у злочинні справи.- Змінився. Та так мабуть і не можна сказати. Просто усвідомив усю ситуацію. Мене тоді найбільше злякало, коли слідчий розказував, що буде зі мною, якщо я і далі продовжу так жити. А ще допоміг добрий прочухан від батька. Ось так і став на правильний шлях. На жаль, таких утопічних випадків не так уже й багато. Найчастіше перший злочин спричиняє наступний, як наслідок — в’язниця.ЗАКОН УКРАЇНИ щодо протидії булінгу
Немає коментарів:
Дописати коментар